Глава 4

Єва 

 - Сюрприз! - ми вийшли на гору і звідси відкрився просто пречудовий вид на ліс, село та галявини вкриті польовими квітами. Та не це було справжнім сюрпризом. На старому похиленому дубі, на мотузках, висіла красива гойдалка прикрашена білим тюлем та стрічками. Такої роботи я ще ніколи не бачила, - тобі не сподобалося?

 - Що? Ні ти що, я просто не очікувала побачити таку красу. Не передати словами як це атмосферно. Це твоя робота? 

 - Так, колись я знайшов це місце... Воно було брудне і негарне, мені захотілося зробити щось особливе. Ніхто окрім тебе тут ще не був... Якщо тобі буде сумно, приходь сюди. Так завжди роблю я...

 - Дякую тобі, це прекрасно, - у цей момент мені так закортіло обійняти його, і я просто не могла відмовити собі у цьому бажанні. Адам здивувався, але нічого не відповівши прийняв мене у свої дружні обійми. 

 - Хочеш погойдатися? 

 - Чому б і ні. Залюбки, - я посміхнулася і сіла на гарно оздоблені качелі.

 Степовий вітер одразу підніс мене високо у небо. Вранішнє сонце гріло щоки і на душі стало легко-легко... Адам все з більшою силою відштовхував мене, а я неначе поринала у мрійливу насолоду. В один момент, він різко зупинив гойдалку і, щоб я не впала, притримав мене за талію.

 - Вибач, - він одразу забрав руки, - мотузка що тримає гойдалку не в порядку. Я це помітив коли почав сильніше розгойдувати тебе.

 Піднявши очі догори, я дійсно помітила, що шворка прикріплена до дерева трохи з'їхала донизу. 

 - Це напевно через те, що на ній давно вже ніхто не катався.

 - А як же ти?

 - Я зробив її для краси та прикраси. Вклав душу, але так ні разу й не сів... Тому, вона повністю в твому розпорядженні, Єво!  

 - Ну ні, так не піде, - я встала, повернулася до хлопця, - сідай зі мною, можливо, навіть не вкушу тебе.

 - Невже у тебе є зубки?

 - Ого, ще й які! А тепер, не змінюй тему і покатайся зі мною.

 Адам ще трохи вагався, але швидко присів біля мене і ми почали повільно гойдатись. Накатавшись удосталь, ми встали і пішли по велосипеди.

 - Гарна виявилась прогулянка, Єво.

 - Повністю погоджуюся, Адаме.

 - Ми ж не востаннє бачимося? Ти живеш тут?

 - Взагалі-то я приїхала до бабусі в гості, тому була б рада побачити тебе знову. Дивись не пропади.

 - Хто-хто а я точно не пропаду. Давай проведу тебе додому? 

 - Зрадістю.

 Ми поїхали тією ж дорогою назад до бабусі. Сонце вже високо осяювало небо, починався обід. Мені було так легко на душі... Коли ми під'їхали до будинку, бабуся вийшла на двір мене зустріти.

 - Ой, Адаме, привіт. Як мати проживає? 

 - Доброго дня, все добре, відпочиває.

 - Може ти б зайшов до нас на обід? - кажу я невпевнено дивлячись на бабусю.

 - Ой, а це чудова ідея. Заходь, Адаме, заходь. Я якраз пироги спекла. Заходь. Рідко можна побачити, що Єва спілкується з однолітками.

 - Ну, якщо ви так наполягаєте, куди я подінусь? 

 - От і чудово. Ходімо до хати. Давай, не соромся...

 Спочатку було видно, що Адаму не комфортно, але коли ми сіли за стіл і зав'язалася розмова, все пішло як по маслу. Мені подобалась така атмосфера. 

 - Адаме, може чаю. У мене є шоколад з горіхами. Єво, обслуговуй свого гостя.

 - Від чаю, напевно, не відмовлюсь, а от шоколад не буду, у мене алергія на горіхи. 

 - Оу, це добре що ти сказав, буду знати, - це було достатньо неочікувано.

 - Це спадкове, у батька теж була алергія на горіхи. 

 - Ой, доречі, як там тато? Як робота, життя? - від слів бабусі, Адам різко побліднів і надягнув неспокійну усмішку.

 - Ти не повинен щось казати, все добре, - я накрила його руку своєю і подивилася на бабусю, - бабусю, Адам, напевно, схоче щось до чаю, окрім твого шоколаду. Принесеш нам ватрушки, які ми робили вчора?

 - Ой, точно, забула. Зараз зараз. Не залишу вас без солодкого.

 Бабуся побігла у комору по ватрушки, а Адам повернувся до мене і ніби тягар впав з його плеч.

 - Дякую тобі, - подивившись на мене сказав він.

 - Надіюсь, ти колись розкажеш мені причину такої реакції?

 - Обов'язково! - сказав він з твердістю в очах.

 - Що ж, а тепер пити чай. Швиденько!

***

 Всім привіт, нарешті руки дотягнулися до нової глави. Буду старатися частіше викладати, поки що не виходить...