Глава 3

Єва

 День мав бути нудним і спокійним. В принципі як завжди. Хоч у селі трохи веселіше, але...

 У місті у мене теж немає друзів, єдиними заняттями, які я роблю у вільний час є похід за кавою до кафе та читання книжки вдома на підвіконні. Інколи друзі просто заважають і потрібно побути на самоті... Тому я все життя тримала свої секрети, страхи, переживання у собі. Можливо, я була не права. Може, треба було розкритися. Але така я вже є: замкнута у собі "навіки вічні"...

 Але я точно не очікувала знайти з кимось спільну мову в селі у бабусі. У їхній місцині не має молоді. Усі повиїжджали вчитися за кордон та до великих міст, і не те щоб ніхто не хотів зі мною спілкуватися, просто нікого не було... А тут, простого літнього ранку на горизонті з'явився Адам. Неочікувано... Але, як кажуть "Все найкраще стається тоді, коли цього не очікувати". І, схоже, це правда.

 Ну от, день, мабуть, переставав бути нудним і спокійним, а це означало, щось нове у моєму запиленому житті...

***

 - Сідай на свій велосипед та їдь за мною, - сказав Адам та сів на свій "транспор".

 - Спішити не будеш?

 - Що б ти заблукала? Пф, ще чого. Так просто тепер від мене не відчепишся, - сказав він і посміхнувся єхидною усмішкою.

 - Пф, та я тобі швидше набридну, муситимеш залишити мене десь у лісі на галявині і затулити рота шишкою, - сказала я, та намагалася від власних слів не засміятись. Мені вдалося, та схоже Адаму давно не було так смішно. Він зареготав тримаючись за живіт, - чого смієшся? Я серйозно!

 - Просто уявив тебе з шишкою у роті, ха-ха-ха, - ну от, не вийшло. Я теж не змогла втриматись і засміялася. Так, це було би неабияке видовище.

 - А куди ми поїдемо? - запитала я, нарешті заспокоївшись, - ти так і не сказав маршрут.

 - О, я відвезу тебе в дуже красиве місце. Про нього знає дуже мало людей. Можна сказати, приватна інформація...

 - Ого, у тебе все так офіційно. Надіюсь місце справді неперевершене. 

 Ми їхали через усе село, пізніше завернули до гаїв, проїхавши них наткнулися на крутий пагорб. Добиратись до місця призначення на велосипеді було однозначно поганою ідеєю. Вже через п'ять пройдених метрів, моя спортивна підготовка дала про себе знати. Ноги боліли, а транспорт заважав іти далі. Адам, швидше за все, звернув увагу на моє становище, тому через декілька секунд голосно сказав:

 - Привал! Трохи посидемо і підемо далі. Ти сильно втомилася?

 - Дуже, треба частіше займатися такими походами, так сказати, укріплювати вправність і витривалість. 

 - Правильне рішення, от покажу тобі це місце, будеш частіше сюди приходить і звикнеш до нагрузок. Це гори, Єво, тут або так, або ніяк...

 - Як скажеш, - сказала я, і згадала про млинці, які взяла з собою на пікнік, - до речі, якщо вже ти звалився на мою голову як путівник і новий друг, пропоную відсвяткували цей день порцією медових млинців моєї бабусі. Думаю, таких ти ще ніколи не їв.

 Схоже мої слова подіяли на Адама і на його лиці знову засяяла усмішка. Це так приємно, коли людина щиро усміхається тобі і показує себе такою якою вона є... Він дивився на мене повним очікування поглядом, доки я діставала наш перекус. 

 - Ммм... Боже, Єво, твоя бабуся просто повинна дати це рецепт моїй мамі, - закотив очі від блаженства хлопець, - це прекрасно...

 - Не переживай, я накладу тобі. Зможеш пригостити всю сім'ю, - посміхнулася я. Та схоже знову що не те бовкнула. Адам різко змінився на обличчі, ніби став білий як стіна, - усе добре? Вибач, я не хотіла тебе образити. Я не зна...

 - Ні, ні. Не вибачайся, все добре. Це просто травми дитинства... - з гіркою усмішкою відповів хлопець. В знак підтримки, я поклала свою долоню йому на плече, і повернула його до себе.

 - Якщо ти не захочеш розповідати, я зрозумію. У мене теж є проблеми у сім'ї. Ти не повинен зараз щось пояснювати. Ок?

 - Ок, дякую що розумієш мене, - він усміхнувся ще раз, і ця усмішка була вже зовсім не схожа на попередню, - щось ми засиділися, треба йти далі, а то з такими темпами дійдемо тільки під вечір.

 - Ей, це ти натякнув що я равлик і слабачка? Ну все, ховайся! - ми наче діти почали бігати один за одним і сміятися до болю а животі. Це було так атмосферно, що, чесно кажучи, я зовсім забула про те куди ми мали йти, - Агов, містер Адам, годі ховатися від тендітної крихітної дівчини. 

 - По перше, не називай мене містером, уявляю себе старим англійцем, по друге ця тендітна крихітна дівчинка, я думаю, може показати кігті й зуби у відповідальний момент, по третє, якщо ми дійсно зараз не піднімемось і підемо далі, наш похід затягнеться з ночівлею. Так що давай, готуйся до сюрпризу і вперед!

 - Читаєш мої думки, і де цей твій "сюрприз"? 

***

Привіт усім). Щиро хочу вибачитися за те, що вчора не вийшла нова глава, автор мав невеликі проблеми! Та тепер буду старатися випускати нові сторінки кожен день. Чекаю на коментарі та зірочки!)