Глава 2

Адам 

 Доволі спекотний, що неочікувано, ранок пахнув шарлоткою з кухні. Я швидко одягнувся у що легке і швидко побіг за ароматом смачненького. 

 Я живу лише з мамою. Батько нас покинув коли мені було вісім. Раніше, ми жили у місті... Мама працювала у пекарні, а батько мав невеличкий бізнес. Все було так добре, поки його фірма не збанкрутувала. Мама всіляко старалася виправити ситуацію, а татко вирішив ускладнити їй завдання і почав зловживати алкоголем... Почалися сварки, істерики та інше... Мені було так шкода маму, яка страждала від цього недолюдка. Останньою краплею стала ситуація, коли він приклав руку до мене. Ми поїхали... І ні разу не пошкодували про своє рішення.

 Зараз ми щасливі, і я вдячній мамі за все, що вона робила для мене. Тому стараюся допомагати їй по дому, у роботі та інших дрібницях.

 ***

- Що це так смачно пахне? - кажу я на порозі кухні. Фіранки погойдуються він теплого вітру, а на столі стоїть шарлотка і чашка свіжого молока. 

- Доброго ранку, сідай снідати. 

- Сідай зі мною, напевно, ти втомилася вчора на роботі. Відпочинь.

- Усе добре, не переживай. Сьогодні у мене повноцінний вихідний, тому буду лежати цілий день. А ти їж давай. Сидиш за столом уже п'ять хвилин, а жодного шматочка ще не відкусив!

- Голодним не залишуся, - сказав я і підморгнув, - є якісь прохання? 

- Поки що жодних... Ти й так мені у всьому допомагаєш. Відпочинь нарешті від матері. Напевно втомився від постійних вказівок і прохань... 

- Мамо, ти жартуєш? Тут скоріше ти захочеш відпочити від мене, - посміхнувся я і побачив як мама зробила те саме, - я ж такий "непосидючий" і "жвавий", і де ти тільки мене такого знайшла?

- Ах ти! Смішки вирішив влаштувати. Добре, що в тебе настрій хороший. Швиденько їж і на вулицю. Дивись яка прекрасна погода, давно у нас в горах не було такого сонця. Пора заводити друзів, Адаме... Через мене ти мало часу приділяєш собі. Піди розвійся, - вона випхала мене з кухні на веранду, запхнувши рота новою порцією пирога, - щоб не раніше п'яти був удома, - і захлопнула дереві прямо перед моїм носом. Я явно не був готовий до такої реакції, але що тут поробиш, виконую... 

***

 Єдине місце куди мені завжди хочеться йти у вільний час, це гірський водоспад. Там завжди нікого не має, лише ліс, я і пташки. Місце для релаксу та впорядкування думок. Тому узявши велосипед, я поїхав до пункту призначення. Дорогою простягалися зелені луги та густий темний ліс. Обожнюю таку атмосферу... 

 Доїхавши до водоспаду, зрозумів що це місце не таке вже й потаємне від людського ока. Русява дівчина у простому бежевому платті та з гребінцем у волоссі сиділа на чорному камені та дивилась кудись вдалечінь... Вона так задумалась, що навіть не помітила, як я підсів до неї.

- Тобі тут подобається? - вирішив першим заговорити я. Дівчина явно не очікувала що хтось отак зненацька заговорить до неї, тому ледь втрималась на камінні, - ой, вибач, я напевно тебе налякав?

Дівчина поглянула на мене, трохи розглянувши чи не становлю я загрози, заговорила.

- Я справді трохи злякалася, але все добре, - вона посміхнулася і мені закортіло продовжити наше знайомство.

- Адам, - сказав я і простягнув руку.

- Єва, - відповіла незнайомка і потисла мою руку з задоволеним обличчям. Гарне ім'я і якраз їй підходить.

- Неначе в біблії. Красиве ім'я...

- Дякую в тебе також, - яка у неї гарна усмішка. 

 Я вирішив поводитися спокійно та не показувати себе з найкращих сторін. На мою думку, якщо людина з самого початку буде бачити душу свого співрозмовника, можливо, їй також стане комфортно. І схоже, я абсолютно правий, адже Єва одразу розслабилася 

- То, що ти робиш у цьому всіма забутому місці? - вирішив спитати я, адже ніколи нікого тут, окрім себе, не бачив. 

- Відпочиваю від усього світу, - ніби прочитавши мої думки сказала "незнайомка".

- Можливо, ти не повіриш та я також. Це моє улюблене місце. Тут душа наче розслабляється і тим самим дає спокій тілу, - сказав я і задумався над тим, що можливо я знайшов людину зі спорідненою душею, яка має такі ж переживання, проблеми як і я.

- Не хочеш прогулятися, хочеться показати тобі більше таких місць...

- Було б чудово, - сказала вона знову ж таки посміхнувшись, і я ні на секунду не засумнівався у своїй ідеї щодо прогулянки...