Глава 38. Ціна другого уламка

Вони відійшли від Скляної Глибини далі, ніж хотілося ногам і менше, ніж вимагав розум.

Тільки коли сервісний хід знову звузився до старої технічної кишені з двома обваленими нішами і сухим повітрям, у якому вже не було того скляного тиску на зубах, Каел нарешті підняв руку.

— Тут.

Ніхто не сперечався.

Бром першим перевірив стелю лампою, потім балки, потім старі рейки під ногами, ніби навіть після бою не довіряв місцю без особистого огляду. Шае зникла в лівому проході й повернулася за хвилину.

— Чисто. Поки що.

Рот майже впав на кам’яну брилу біля стіни, але в останню секунду згадав, що все ще тримає чорну книгу і мішок із матрицями, і вилаявся так щиро, що навіть Терен ледь не всміхнувся.

— Я ненавиджу всіх вас, — сказав Рот. — Особливо в ті моменти, коли знову лишаюся живим поруч із чужими великими рішеннями.

— Не скигли, — буркнув Бром. — Це в тебе завжди значить, що ти задоволений.

— Ні. Це значить, що я ще не знайшов, кого конкретно винним зробити першим.

Терен уже обережно стягував зі спини запасний згорток для пакування. Шае поставила лук поруч і сперлася плечем об скелю, слухаючи тунель так, ніби він був просто ще одним суперником, який поки не показав ножа.

Каел поклав другий уламок на шмат грубого полотна. Поряд — перший, досі загорнутий окремо.

Два білих сколи лежали не поруч, а на відстані долоні один від одного, але навіть так було видно: вони знали про взаємну присутність.

Не світилися.

Не дзвеніли.

Просто трохи змінювали повітря між собою, ніби два слова однієї мови, які ще не поставили в правильний рядок.

Елла опустилася на камінь повільніше, ніж сіла б зазвичай. Не через втому лише. Через ту дуже дрібну, дуже принизливу обережність, яка з’являється після моменту, коли тіло раптом виявляється менш твоїм, ніж ти звикла думати.

Нейра відразу присіла навпроти.

— Дивись на мене.

— Починається, — глухо сказала Елла.

— Так.

— Ненавиджу цю частину.

— Я теж.

Елла перевела на неї погляд.

— Перевіряй.

— Як тебе звати?

— Елла.

— Де ми?

— У старому технічному ході після Скляної Глибини.

— Що в тебе забрало?

Ось тут Елла мовчала довше.

Не тому, що не хотіла казати. Тому що мусила спершу чесно знайти відповідь і перевірити, чи там справді дірка, а не просто втома.

— Обличчя тієї жінки з Домy ваг я все ще не пам’ятаю, — сказала вона. — І… ще дещо.

— Що саме?

Елла стиснула пальці на коліні.

— Я знаю, що в Білому Зламі, перед самим сколом, була ще одна думка. Важлива. Я майже сказала її вголос. Але тепер не можу витягти форму. Знаю тільки, що вона стосувалася не мене. Когось іншого.

Каел, який стояв трохи збоку, напружився ледь помітно.

— Кого?

Елла похитала головою.

— Якби знала, сказала б.

Нейра не відводила від неї очей.

— Ще що?

— Я тепер знаю, де у вас усіх тягне центр ваги, якщо ви втомлені, — сказала Елла. — І це не тому, що я така уважна. Це просто… лізе в голову. Як зайве світло.

Терен насупився.

— Це погано?

— Так, — відповіла Елла. — Бо спершу воно корисне. А потім починає здаватися, що без цього світ був би просто менш дурним. І оце вже пастка.

Ніхто не пожартував.

Бо в кімнаті лишилися тільки ті, хто вже достатньо бачив силу, щоб не плутати її з подарунком.

Рот обережно розгорнув другий шмат полотна й почав насипати між уламками сіль тонкою доріжкою.

— Ну що ж, — сказав він. — Маємо гарну новину і погану.

— Почни з тієї, де я ще не хочу тебе бити, — сказала Елла.

— Отже, почну з поганої. Твій перший резонанс тепер не випадковість. Це вже звичка осердя до тебе. Другий уламок її не обнулив. Поглибив. Хороша новина: ти ще досі здатна це помічати і називати вголос. Отже, ти поки не втрачена.

— “Поки” звучить дуже підбадьорливо, — сказав Бром.

— Я не бард, — відповів Рот.

Каел дивився не на уламки.

На Еллу.

— Якщо стане гірше, ти скажеш одразу.

Вона підняла на нього очі.

— А якщо ні?

— Тоді я все одно помічу.

— Це зараз мало бути заспокійливо?

— Ні.

— Добре. Бо не спрацювало.

Бром раптом сказав:

— Тепер про Кольта.

Ось це змінило повітря одразу.

Елла випросталась трохи. Шае перестала дивитися в темряву й глянула на решту. Терен, який досі мовчав, перевів очі на Каела. Навіть Нейра відкинулася від Елли на півдюйма назад — не від страху, а тому, що питання було правильне і тяжке.

Каел відповів першим:

— Він ворог.

— Саме так, — сказала Елла відразу. — Без “але”.

Ніхто не заперечив.

І саме тому це прозвучало міцніше за будь-який наказ.

Рот коротко кивнув.

— Добре. Бо я вже боявся, що зараз почнеться балада про складну честь посеред кар’єру.

— Не дочекаєшся, — сказав Каел.

Бром схрестив руки на грудях.

— Він не дав Далю взяти другий уламок.

— Так, — відповів Каел.

— Але й нас не рятував.

— Так.

— І далі піде за нами, якщо вирішить, що ми несемо загрозу більшого порядку.

— Так.

— Отже, ворог.

— Саме так.

Елла дивилася на темряву за плечем Брома.

— Він небезпечніший тепер, ніж був раніше.

Терен моргнув.

— Чому? Він же став проти Даля.

Нейра відповіла спокійно:

— Саме тому. Раніше Кольт був людиною в чужій схемі. Тепер він людина зі своїм висновком. А такі завжди небезпечніші.

Шае коротко додала:

— Він бачив Еллу.

Тиша лягла одразу.

Елла не відвела очей.

— Так.

Шае не пояснювала далі.

Не треба було.

У Скляній Глибині Кольт не просто побачив бій. Він побачив, як Елла читає зсув, як осердя відгукується на неї, як вона збиває цикл не навмання, а в правильній точці. Для людини його типу цього вже було достатньо, щоб перестати ставитися до неї як до супутньої змінної.