Дощі й кав'ярня біля лісу
19. Відповідь
Ліна йшла знайомою стежкою до кав’ярні біля лісу. Осіннє листя хрустило під ногами, а в голові відлунювали слова з усіх листів. Того вечора вона відчувала — нарешті правда близько.
Усередині кав’ярні було тихо. Бариста Денис витер руки й глянув на неї так, ніби давно чекав. Його погляд був інший — не просто усміхнений, як завжди, а серйозний і трохи винний.
— Ліно, — сказав він, обережно поклавши конверт на стіл. — Досить загадок. Це писав я.
Вона застигла, відчуваючи, як серце б’ється надто швидко.
— Чому?.. — лише й змогла прошепотіти.
— Бо я боявся, — його голос був щирим, — що, якщо скажу напряму, ти не послухаєш. Листи дозволяли мені бути чесним. Ти змінюєш мене. І я хотів, щоб ти це відчула, навіть не знаючи, що це я.
У цю мить усе стало зрозумілим. Артем був світлим випадком, її минуле було спогадом, але лише поруч із Денисом вона відчувала себе так, ніби осінь мала сенс.
Вона доторкнулася до конверта й усміхнулася крізь сльози:
— Ти міг просто сказати.
Він нахилився ближче:
— Я скажу тепер. Ліно, я тебе люблю.
Її відповідь була короткою, але ясною:
— Я теж.
Відредаговано: 17.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
