Розділ 15. Третій лист

Він чекав її на столі біля вікна, у тій самій кав’ярні. Аркуш був трохи пом’ятий, наче його ховали від сторонніх очей. Коли Ліна розгорнула його, повітря наповнив знайомий аромат кориці, теплий і ніжний.

«Я довго мовчав, ховаючи слова між рядками. Але тепер більше не можу.
Усі ці листи — від мене до тебе.
Я бачу, як ти читаєш, як задумуєшся, як усміхаєшся, і в той момент світ для мене стає легшим.Я боявся написати прямо, та зрозумів: іноді щастя — це ризик.
Ти — мій ризик. І моя відповідь на питання: що потрібно для щастя?
Потрібна ти.»

Ліна перечитала ці рядки кілька разів. Серце билося так гучно, що, здавалося, його могли почути інші відвідувачі кав’ярні. Вона підняла очі — і відчула, що хтось поруч уже спостерігає за нею…

Вона повільно підняла погляд від листа — і завмерла. За кілька столиків далі стояв Денис. Він тримав у руках чашку кави й усміхався так, наче знав більше, ніж дозволяв сказати. Його погляд ковзнув до аркуша в її руках, і Ліна раптом відчула, що слова в листі набули небезпечної ваги.

— Барвін, — тихо промовила вона, сама дивуючись, чому назвала його саме так, майже інтимно, ніби це було їхнє спільне таємне слово.

Денис зробив кілька кроків ближче. Його очі були спокійними, але в них жевріла іскра, яку Ліна не могла розгадати.

— Гарний вибір кави сьогодні, — промовив він буденно, та між рядками його голосу Ліна відчувала щось більше. Наче кав’ярня була лише прикриттям для іншої розмови.

Вона сховала лист до сумки, але відчувала, як пальці тремтять. Серце билося так швидко, що здавалося, він от-от почує його ритм.

Денис нахилився трохи ближче й ледь чутно прошепотів:

— Ти ж знаєш, іноді щастя приходить зовсім несподівано...

Ліна
— Ти?.. Що ти тут робиш?

Денис — Міг би спитати те саме. Ти виглядаєш так, ніби тікаєш.

Ліна 
— А ти виглядаєш так, ніби знаєш більше, ніж кажеш.

Денис 
— Може, я просто вчасно опинився поруч.

Ліна 
— Випадковість? На вокзалі, в цей час?..

Денис 
— А ти готова почути правду?