12 розділ

12 розділ

  –Прошу, проходьте.–махнув рукою сивий чоловік, певно, італійського походження.

  Маргарет з Річардом зайшли в інший кабінет,з світлою атмосферою.Вони сіли.Лікар сів.

–Розумієте,–сказав він.–Мені хотілося б зробити вас щасливими,але я,нажаль,не чарівник і не маю чарівної палички…Аналізи і аналізи з обстеження невтішні…

  Маргарет відчула,що очі почали потроху струмити слізьми.Вона витерла їх рукавом чорної кофти.

–Ви не можете мати дітей,–вів далі лікар.–Я розумію,але життя піддає іноді такі несправедливі речі,які хотілося б заборонити.Проте, надія повинна бути.Приїздіть через 4-5 місяців,тоді поговоримо.

  Маргарет відчула,що вона впала в темну яму,в якій нічого не було видно.Потім її “розтормошив” Річард .

–До побачення! – сказав він,і повів жінку до виходу.

–На все добре!До зустрічі! – встигнув крикнути лікар, перш ніж двері зачинилися.

  Надворі потихеньку з'являлася весна.А весна - нове життя.Але нового життя Річард і Маргарет не відчували…Вони були зламані,їхні серця зламалися наполовину.І жоден пластир, навіть той, який виготовлятимуть у майбутньому (міцний, хороший, сучасний) – не здатен заклеїти їхні серця.Поки що їх заклеїть тільки час…

  Вони зняли номер у не дуже дорогому хостелі.

–Принеси води,–майже сухим голосом сказала Маргарет.

–Так, секунду.

  Поки Річард побіг по воду.Маргарет вийшла на широку лоджію,вона всілася там на стілець,той,що біля блискучого столику.Встала.Підійшла до прочиненого вікна.Стрибати?Ні,ні, зовсім ні.Вона роздивлялася людей, шукала подружжя з дітьми,щоб глянути на їхні розмиті обличчя.Чи щасливі вони?Дехто був сумний, розлючений,а дехто прямо на вулиці,дарував якийсь подарунок своїй дитині.Їхні оченята сяяли,так могли сяяти очі і їхньої дитини.Якої вже не буде.

“Проте,надія повинна бути”–яка до чорта надія?Коли чекаєш її в ті моменти,коли вона могла б допомогти тобі – її немає.Коли немає дощу,якого так чекають сухі рослини.

  Вона приїхала додому.Вщент вибита з колії ,Маргарет не хотіла нічого робити.Будинок промовляв щось до неї,а вона мовчала, ігнорувала його.

  Річард залишився ще на кілька днів у Лондоні,щоб вирішити питання з роботою.

  Маргарет пішла на кухню,вона налила собі трішки вина.Червоного вина,яке вона купляла в Італії.Промивши  горло гіркувато-солодким напоєм,жінка одягла на себе якусь стару,але гарну на вигляд одежину і попрямувала на цвинтар.На дворі весна,ще більше охоплювала околиці,вона була майже в кожному куточку,зима одягала своє пальто,білі черевики,та певно вже збиралася йти.Зима потихеньку відходила…

–Привіт,–сказала Маргарет сівши біля могили,на якій з'явилася молода,зелена травичка,а біля неї вилазили підсніжники.–Я думаю ти бачиш,що в мене тут відбувається.Я… знаєш…такою розбитою відчуваю себе.Це все так несправедливо,я думала,що щастя своє знайшла.Так,я знайшла, але діти…для мене це було б найбільше щастя.Я в потязі до лікарні, в'язала маленьку шапочку, дитячу,і так сподівалася,що ,що все чорт забирай піде по іншому.

  Пам'ятаєш,ти не міг відгадати слово в кросворді? “Слово із п'яти літер з питанням:”Що гріє людину в люті морози та робить її щасливою?” ,третя буква “б”.Так от,я відгадала,це слово – ЛЮБОВ.

  Маргарет на мить замовкла,і відчула легкий дотик тепла на правову плечі.Вона закрила очі.

–Дякую, дякую,що ти зі мною.

  Дівчина посиділа ще трішки, розмовляючи з дідусем, говорячи йому про все,про все-все на світі.

  Потім піднялася, витерла сльози, усміхнулася.Вона усміхнулася,їй стало легше.Маргарет пішла по зеленій доріжці, розправила плечі, вдихнула запах весни, запах нового життя…