11 розділ

11 розділ

  Що є щастям для кожного з нас?

В одних це – сидіти та дивитися на гори, крізь майже прозору стіну дощу,і відчувати спокій…спокій всередині душі.Або можна просто нічого не робити і відчувати щастя.Жити.Нікому не секрет,що щастя знаходять і в коханні.Правда?Тепло.Ніжність.Любов.Турбота – щастя.От і Маргарет знайшла собі щастя, заради якого поки що живе.Вона так хотіла відчути це,відчути любов, захист,і ніжні доторки в темряві на пахучому білому простирадлі.Вона так довго цього хотіла…І Річард знайшов свій потік щастя,свій приплив.Він відчував,що вже ніхто не замінить йому Маргарет.І,що більше ніхто не залізе, немов кровожадний монстр в його життя.

–Дивись,–вона лежала,він лежав.Сьогодні вони мріяли просто лежати.–Сонечко світе.Так давно його бачила.

–Так,–сказав Річард.Він копирсався у волоссі Маргарет,поки та лежала на його плечі.

–Ай,–смикнулася вона.

–Ой,вибач.

–Хочеш залишити мене без волосся?Воно і так страждало останнім часом.

–Та ну…Хоча ти й без волосся будеш гарною,–сказав він,і кутки його посмішки почали підніматися,наче хтось вправно рухав ними.

  Вони вибухнули сміхом.

–Знаєш,мені потрібно було б до лікарні.Пам'ятаєш,що я тобі говорила вчора?–сказала дівчина,і почала готуватися вставати.

–Пам’ятаю звісно,ну давай сьогодні поїдемо до Лондону?

–Ввечері?

–Так.

  Маргарет трохи подумала.

–Так,давай

–Щічку.–сказав Річард, а Маргарет нагнулася біля нього,і відчула теплий слід від його уст.

  Ввечері вони поїхали потягом до Лондону,в купе віяло запахом сигарет.Чи може тут хтось курив “Sobranie Gold”,або то в сусідньому купе було прочинене вікно, і весь дим був в купе Маргарет і Річарда.

–Закрити вікно?,–спитав стурбовано Річард,і кахикнув.

–Було б добре,–кивнула Вона.

  Річард захлопнув скло,що майже висіло на вікні.

–Ти не переживай,все буде добре.

  Він присів біля Маргарет.

–Сподіваюся,так би хотілося мати дитинку.– сказала вона.

  Маргарет нахилила голову,на плече чоловіка.Вона відчула тепло.Вона відчула надію,що все буде добре.

Вікно видавало обій,на якому стелився ліс,там, далі був степ.Вони вдвох дивилися туди,вони вдвох про щось думали, кожен про своє,чи про щось спільне…Хтозна.(Проте,я знаю,що їх об'єднувала спільна мета, спільна проблема,та спільна надія.Про все,ви дізнаєтеся трішки нижче…)

  Встигнувши ,на останній прийом до великої лондонської лікарні,вони видихнули…Маргарет з Річардом чекали на лікаря,з результатами.Їхні серця видавали глибокі звуки,наче з магми бився монстр, якого можна було відчути на корі Землі.Вони спітніли,вони щось відчували і кожен мислив по-своєму,але в той же час однаково.