10 розділ

10 розділ 

  Коли від нас йдуть наші близькі люди,ми відчуваємо себе пташенятами,яких мама залишила в гнізді,а сама полетіла по їжу і більше не повернулася…Ми відчуваємо себе відірваними від життя,в нас наче забирають шматок нашого буття з якого ми складаємося,з якого наповнюємо своє нутро,в якому ми живемо…От і в Маргарет більше не залишилося рідних…проте вона знає,що варто жити далі…

–Ти змерзла?,–звернувся до Маргарет Річард.Вони стояли на кладовищі,над могилою дідуся Альфреда.На дерев'яному хресті було викарбувано ім'я:

Альфред Елбен

–Ні,а ти?–відповіла Маргарет витираючи рукою око,з якого невпинно капали солоні краплі сліз.

  Річард помахав головою і накрив Маргарет своїм чорним пальтом,яке йому подарували в Лондоні.

–Та що ти,ти ж  змерзнеш,одягнись!–протестувала Маргарет, і намагалася скинути одежину із себе.

  Річард тихенько приклав палець до рота,показуючи жестом:”Тихо”,та махнув рукою на дерево.

  На гіллястому,голому дереві сиділа пухкенька білочка,вона уважно подивилася на них,і потім швидко стрибнула до низу.Тваринка підійшла до дерев'яного хреста, залізла на могилу та поклала горішок,після чого швидко дременула в степ.

–Навіть деякі тварини не такі жадібні,як деякі люди.–відказав Річард та криво посміхнувся.

___________________________________

 –Залишимо будинок собі?–спитав Річард.

  Вони пили чай,із дідусевих чашок і грілися біля вогнища.

–Так,–вона ковтнула чаю,він наче не хотів пролізати через її горло, але Маргарет не думала про це довго.–Так, дідусь заповів його мені,я не продам його, навіть за шалені гроші.Це єдине,що від нього залишилося.

–Так,варто зберегти його.

  Річард піднявся.

–Я спати.–сказав він.

–Добре, кохаю тебе.

–А я тебе більше.

  Річард усміхнувся і пішов до кімнати,де вони тепер спали разом із Маргарет.

  Дівчина сиділа біля каміну ,вона вдивлялась у оранжево - червоні язики полум'я.Вони були то маленькі,то великі.

Вона подумала про те,як вони житимуть далі.Вона подумала,що їхнє кохання з Річардом склалося так цікаво,вони наче боялися сказати про свої почуття,а тепер живуть разом і кохають одне одного.Її кучеряве волосся було в своєму пружному ритмі,а повіки легко закривалися.Закривши очі, Маргарет знову-таки,подумала,що в цьому домі не вистачає ще одного члена родини,не вистачає дитини…