6 розділ

6 розділ

  Того самого вечора,коли Річард поїхав додому, навіть не підозрюючи,що Маргарет була з ним в одному будинку,жінка заховалася в себе в кімнаті,заперла двері на замок,та спокійно вишивала,незважаючи на ці дивні для неї обставини.

  Раптом почувся тихий стукіт у двері.

–Увійдіть,–гучно сказала Маргарет.А потім згадала,що двері замкнуті…Вона встала,і відкрила їх.

  За дверима була кухарка.

–О,міс Адель.Прошу!

–Дякую.

 Жінка спокійно зайшла до кімнати,усміхнувшись, наче з провиною…

–Прошу, сідайте.–сказала Маргарет,і трохи розчистила своє ліжко від ниток.

–Дякую,міс Маргарет,–вмощуючись на ліжку сказала міс Адель.–Я прийшла з вами дещо обговорити.

  Маргарет показала головою,що вона уважно слухає,і в додачу ще й кивнула.

–Я бачила сьогодні,як ви переживаєте,та боїтеся зустрітися з тим,кого кохали…чи…А скажіть будь ласка,ви ще кохаєте Річарда?

  Маргарет різко встала,та підійшла до вікна,вона глянула на сіру погоду,та трішки змінила напрямок подиху.

–Розумієте, міс Адель…–сказала вона.–Вперше зустрівши його,я закохалася, справді…А потім ще той лист,де пишеться,що жінка з якою він жив раніше хоче повернути його.А на мої слова :”Ти мені подобаєшся,я закохалася в тебе” він нічого не відповів…Тому я побачивши його у вас, зрозуміла,що треба поговорити,але я боюся,що мені знову буде боляче.

–Але міс…–тільки почала говорити кухарка,але Маргарет її перебила.

–А що він тут робить? Навіщо сюди приїздив Річард?

–Ну…Наш господар йому хрещений батько.

–Хрещений? Господи,я думала в нього нікого немає.–зігнувши брови сказала Маргарет.

–Так.Він приїздив, щоб поговорити з господарем про…про продаж свого будинку в селищі,бо він виїздить…–міс Адель різко підняла голову,та глянула на Маргарет.

–Виїздить?–скрикнула та.

 Кухарка махнула головою.

–Так,він виїздить.До Німеччини,в нього там…похована дитина.І певно,він хоче бути ближче.

  Маргарет витріщилася на міс Адель,наче та позеленіла за мить.

–Що?–крикнула вона.–Дитина? Похована?Що ви…що ви таке кажете???

–Кажу правду.Ви ж навіть не знаєте його добре…Колись,ще дуже давно, Річард жив у Німеччині,в нього там народилася дитина,від першого шлюбу, але дитинка не побачила цей світ,а одразу померла…Її там похоронили,потім чомусь Річард із дружиною переїхали до селища,а вона, Господи прости…В такий тяжкий для них момент, зрадила Річарду із іншим…Після того, чоловік став якимось замкнутим,він приїздив до нас, але говорив мало…І йому важко,я знаю,як йому важко…–договорила міс Адель,та перестала м'яти свої пухкі пальці.

  Маргарет різко здригнулася.

–Я їду до нього.

–Але ж…

–Що?Я хочу поговорити з ним…

–Він у готелі “Кінгсхед”.–опустивши очі пробурмотіла міс Адель.

  Маргарет зібралася,та вийшла із кімнати.

–Міс Маргарет?Ви куди?–підбігла Лана.

–Мені треба від'їхати не надовго,міс Адель попередить твого тата,що я тимчасово не можу проводити заняття,вибач сонечко…

  Дівчинка обійняла Маргарет.

–Я сумуватиму.

–І я…я теж сумуватиму,–Маргарет ніжно погладила голову Лані,та пішла…

_______________________________________

  –Добрий вечір!Чим можемо допомогти вам?–лагідно запитали на рецепції.

–Я…–Маргарет опустила свою голову,і знову підняла.–Я шукаю…Скажіть будь ласка номер кімнати Річарда…

–Вкажіть будь ласка прізвище.

–Я не…не знаю.–опустивши плечі застогнала жінка.

–Добре,ми зараз зателефонуємо.

  Маргарет стояла, дивлячись на столики, ліворуч від неї.Вона придивилася,чи не має там Річарда…його та…

–Номер кімнати 107, другий поверх.–сказала жінка на рецепції та простягла ключ,на якому виднілася цифра 107…

–О, дуже дякую.–озвалася Маргарет взявши ключ,який незграбно впав на підлогу.–Перепрошую.

–Нічого страшного, міс.

  Маргарет піднялася дерев'яними сходами на другий поверх,та оглянула коридор,що довго тягнувся.Якийсь чоловік вийшов із своєї кімнати, Маргарет різко здригнулася, подумавши,що то Річард.Але то не він.

Раптом відбулося щось жахливе.Чоловік,котрий спокійно йшов по коридору, дивлячись вперед,різко впав.Маргарет швидко підбігла,в чоловіка струмом текла кров із носа.

–Ви мене чуєте?–промовила вона.–Чорт.Агов,хтось, допоможіть будь ласка, чоловіку погано.Хоч хтось, вийдіть будь ласка.Чорт забирай,–крикнула Маргарет на весь коридор,а потім різко підняла голову,та глянула на номер кімнати,двері якої стояли в неї перед носом.Золотаві цифри виділяли номер “107”.

“Та побери ж його Меркурій”–подумала Маргарет,та різко встала,почувши,як двері тієї ж кімнати почали відкриватися.

“Він зараз вийде.Точно,він вийде зараз.БОЖЕ НІ.Я не готова.”

  Та з кімнати номер 107 вийшов зовсім не Річард,а сивобородий чоловік.

–Господи,–Маргарет видихнула,та глянула на чоловіка.

–Та ні,це всього лише я,–показуючи свої золоті коронки,чоловік підпалив цигарку та стримано закашляв.–Що з цим приятелем?

–Аа…е,–дівчина видала розгублені звуки,не розуміючи,чому в цій кімнаті не Річард.І де він тоді взагалі?...–Я…Він, точніше я стояла на сходах,а він ішов і впав.

–Що прямо так ішов і впав?–присівши біля Маргарет,сказав чоловік.–Ну, біжіть по лікаря,чого сидите?

  Маргарет швидко схопилася на ноги,та глянула у різні боки.

–А…де тут?Де лікар?

–Дівчино,ви наче новонароджені.Посидьте тут,я зараз прийду.–і той сивобородий чоловік,затягнувши пояс халату швидко пострибав до низу сходами.

  Після того,як прийшов лікар,і чоловіка,що отримав передозування таблетками віднесли до палати, Маргарет спокійно пішла до рецепції.

–Я…хто то в номері 107?То не той кого я шукала.–даючі ключі сказала Маргарет.

–Вибачте,ми не знаємо кого ви шукаєте.На днях у нас був один Річард,але він виселився наче вчора…

–Чорт.–прошепотіла Маргарет.

–Перепрошую,ви щось сказали?

–Так,я кажу ЧОРТ.Я вже не встигну.Все, все марно.