4 розділ

4 розділ

  Вже на світанку, Маргарет зібрала свої речі,та тихо пішла.А йти їй не було куди…Сніг пролітав, падаючи на шапку жінці,та прикрашаючи все довкола.

  Купивши нову газету, дівчина сіла на лавці,біля якогось старенького бутика та почала шукати об'яви роботи.Нічого не було…

–О,є.

Потрібний вчитель літератури для дівчинки.З місцем проживання!

–Касл-стрит,це не далеко.–дівчина встала та побігла до вулиці,де шукали вчителя літератури.

  Вона бігла,і сама не знала навіщо.Певно,щоб не запізнитися,бо хто його знає, може хтось там вже вчителює…

  Вітер задував Маргарет шию,та робив сніг якимось гострим. Він наче голка,бився жінці по обличчю та колов його.

  Прийшовши до зазначеної адреси, Маргарет нажала на дзвіночок, що висів на воротах.Будинок був середнього розміру, ділянка двору мала великий сад,який так само голо стояв,як і всі інші сади.

–Так?–озвався жіночий голос із двіночку.

–А,е…Я з приводу роботи.Аа…вчителя літератури.–Маргарет сказала не впевненим голосом,і хекала,наче щойно прилетіла з неба,з великим потоком вітру.

–Зачекайте хвилину.–сказала жінка.

–Так,так.Добре.

  Маргарет стояла,топталась на місці,щоб хоч трохи зігрітися.А в неї нічого не виходило.

–Проходьте,міс–сказав голос, і ворота відчинилися автоматично.

“Оце техніка”-подумки мовила Маргарет.

  Дівчина пройшла дерев'яні сходи,терасу,та увійшла у відкриті двері.

–Добрий…ранок.–сказала Маргарет увійшовши.

  Перед нею стояв старенький чоловік, маленька дівчинка та прибиральниця з мітлою.

–Вітаю,міс.–прохрипів чоловік.–Це моя донька Лана.Їй потрібен вчитель літератури?Правду кажу?

–Так,тату.–лагідно відповіла дівчина глянувши на Маргарет.

–Що ж.Моє ім'я – Маргарет.Я радо навчу тебе літературі.–Маргарет усміхнулася.

–Подробиці обговоримо згодом,–сказав чоловік,сівши на маленьке ліжко,та взявши люльку із столика поруч.–А зараз можете йти ознайомлюватися з кімнатою,та приступати до роботи.

  Маргарет пішла із дівчинкою на другий поверх.

–Ось ваша кімната,міс…Марет?

–Маргарет.

–А, Маргарет.Перепрошую.–сказала дівчинка.

  Ця дівчинка була середнього зросту, мала руде волосся,яке гарно було зібране в гульку.Вона була вихована,це було видно по її манерам.

–Скільки тобі років,Лано?–зайшовши в кімнату запитала Маргарет,та зняла їз себе шапку.

–Вісім.

–Дуже хороший вік для вивчення літератури,–Маргарет усміхнулася.–І ім'я в тебе гарне…Лана.

–Дякую,міс.Це мене мама так назвала,в честь своєї улюбленої американської актриси.Проте,мами вже немає,а ім'я є.Велика згадка про неї.–сказала дівчина.

–Оу, дуже шкода,–відповіла Маргарет.

–Я чекатиму вас у себе в кімнаті.–лагідно сказала Лана.

–О так, звичайно,я скоро буду.

  Кімната була теплою, вид із вікна нагадував їй Брікет-Вуд.Проте після того,як вона забула Річарда, сподіваючись,що їхнє кохання взаємне,вона почала потроху забувати і своє маленьке селище.Проте,там жив її дідусь.Вона не знала чи повернеться туди,чи ні…

–Прошу.–крикнула дівчинка, після того,як Маргарет постукала в двері.

  Кімната Лани, також була теплою та затишною,в деяких місцях вона була максимально дівочою,а в деяких звичайною кімнатою.Невелика полиця для книг містила в собі доволі багато літератури,яка була і в бібліотеці Маргарет.

  Маргарет сіла на стілець біля письмового столика,та витягла зі своєї сумки книгу “Біографія, життя та творчість Едіт Несбіт”

–Сьогодні поговоримо про Едіт Несбіт.–сказала Маргарет.–Читала її твори?Бачу ,що читала.

  Маргарет різко глянула на полицю з книгами.

–Так,я знайома з її творчістю.–відповіла дівчинка і також глянула на полицю.

–Едіт Несбіт народилася в 1858 в сім'ї хіміка і вчителя сільськогосподарської школи Джона Колліза Несбіта, який помер у березні 1862.–задиктувала Маргарет.–Едід росл…

  Її перебив голос чоловіка(господаря),що гукав доньку до низу.

–Перепрошую,міс Маргарет.Я хвилинку.–сказала дівчина,і швидко пішла до дверей.

–Так,звісно.

  Маргарет глянула у вікно,де спокійно сипав сніг.Вона подумала,що можливо не потрібно було робити таких поспішних висновків із Річардом.Але її життя не могло скластися по іншому…Життя…життя-це щось таке велике,яке складається із чогось маленького.А,що саме наповнить наше життя,ми дізнаємося тільки коли проживемо його повністю.

  В кімнату забігла Лана.

–Тато сказав,що на сьогодні заняття відміняються.До нас їдуть Гості.

–О, справді?–весело підсрибнувши сказала Маргарет.Ні,не через те,що не проведе заняття,а через те,що вона дуже любить гостів,хоча в неї їх було, не так вже й багато.

  Тим часом у Брікет-Вуд,дідусь  Маргарет–Альфред чаював разом із своєю давньою приятелькою.Вони сиділи біля столику,на якому стояло, дві білих, невеликих чашок чаю.А біля кожної чашки,лежало злегка вологе,просте печиво.

–Якщо він приходив, значить ще досі кохає.–підтвердила місіс Міллоуз.

  Дідусь Альфред кивнув.

–Так, певно,що так.–сказав він, набравши повні груди повітря.

–А Маргарет розповідала тобі про нього?–зацікавлено усміхнулася жінка.

–Перед тим,як їхати…Вона все мені розповіла.Кожну деталь.–відповів Альфред.–Проте, Річард сказав,що він їде до Лондону.І якщо вона там,то він міг би її знайти та поговорити.А я ж не буду йому говорити,що Маргарет там.Я їй обіцяв…

–Ой,навіть не знаю…навіть не знаю.–простогнала місіс Міллоуз,та почала масажувати свої коліна.

–Судоми?–подивившись на процес масажування, сказав дідусь Альфред.

–Та так, чорт їх побери…

  Чоловік встав,та потихеньку пішов до кухні.

–В мене є лосьон.Трав’яний.–сказав він.

–Мій скінчився…

–Господи,вже й ліки закінчуються.–здивовано сказав чоловік,та витягнув маленьку пляшку із шухляди.

  Місіс Міллоуз помазала свої болючі коліна,та трішки прилягала.