3 розділ

3 розділ

l

  Цього зимового,та холодного ранку Маргарет нікуди не хотіла йти.Проте, прийшли до неї…

Вона підійшла до дверей та глянула у вікно,перш ніж відкрити двері.

–О,ні,–прошепотіла.

  Біля дверей стояв Він обережно постукав у двері.

“Зроблю вигляд,наче нічого не було,а потім розкажу йому”–подумала жінка та відкрила двері.

–Добрий ранок, загадкова жіночко.–сказав Річард усміхаючись.

–Добрий,–злегка всміхаючись відповіла вона.–Прошу, проходьте всередину,на дворі жахливий холод.

–Дякую.

  Чоловік зайшов до середини великої вітальні та сів у крісло, де лежала якась ковдра.

–Чаю?

–Так,так буду вдячний.

  Маргарет пішла до кімнати дідуся і сказала йому,що вона приймає одного гостя.Після цього вона пішла до кухні, та запитала у Річарда скільки ложок цукру кидати в чай.

–Нуль,–відповів він.

  Дівчина кивнула та сіла біля нього, поставивши чай на маленький журнальний столик.

–Як ваші справи?–намагаючись бути веселою запитала жінка.

–Справи добре,–відповів він,–може перейдемо на “ти”?

–Добре.Без проблем.

–Ти сьогодні здаєшся мені досить мовчазною…–дивлячись на жінку, сказав Річард.

–Це можливо зміни в погоді призводять до поганого настрою…проте,є ще дещо.–вона завагалась.

–Що саме?

–Справа в тому,що тоді коли пішов дощ,і тоді коли я зайшла до вас, точніше до тебе.Розумієш…Побачивши тебе,я…Одним словом,ти почав мені симпатизувати…

  Річард здивовано усміхнувся.А Маргарет продовжила:

–Мій перший шлюб не склався щасливо,мого чоловіка було вбито.І як би я не намагалася жити самостійно,я не можу…Зараз,я почуваюся напів розбитою.Я не актриса,щоб кожного дня робити вигляд,що я щаслива.Мені вже набридло,і я думала,що все…Я більше ніколи нікого зустріну в цьому житті…проте той дощ,дощ для знайомства.Він показав мені тебе…Доля склалася так,що ми зустрілися.І я почувалася щасливою, думаючи,що в нас все взаємно,але вчора…вчора я отримала ось це.

  Маргарет вийняла з кишені зігнутий конверт,і дала його Річардові.А сама непомітно дозволила собі пустити сльозу…

  Чоловік обережно вийняв папір,та прочитав зміст.Після чого мовив:

–Що ж,як все закрутилося…Розповім по порядку.

  Ще шість років назад,я жив тут,у цьому селі,зі своєю дівчиною.Проте, з щасливим життям час довго не морочиться,і підкидає свої ініціативи.Так було і з моїм життям.Ми з Елеонорою жили,в мирі і спокою,аж поки…Я дізнався,що моя дівчина мені зраджує,і використовує мене для грошей.Це було шокуюче для мене ,адже ми були такими коханими…А зараз,вона каже,що розбила моє серце словами…верзе казна-що…я більше так не хочу…

  Маргарет глянула на нього,а потім опустила очі.

–Нам певно треба трішки побути наодинці.–сказала вона.

  Після того,як Річард пішов жінка сіла біля дверей та нарешті пустила сльозу…і не одну.

  Вона промовила пустій вітальні:

–Я,як та остання дурепа вірила,що в цьому світі ще існує кохання з першого погляду.Я не бачу,що він проявляє до мене любов.Тоді,в той проклятий дощ був якийсь спалах між нами,проте він швидко згас…Я повелася,а тепер мені боляче…дуже боляче.

  Вона вирішила не думати про Річарда більше, хоча це буде дуже важко,вона вирішила робити щось, вона вирішила будувати нове життя.

II

  –З тобою точно все буде гаразд?–запитала Маргарет свого дідуся.

–Так,не переймайся.

  Вони стояли на вокзалі,і в Маргарет в руці був квиток “Брікет-Вуд – Лондон”...

–До прибуття потягу ще двадцять хвилин,–сказала вона.–Перекусимо щось?

  Дідусь кивнув.

  Вони пішли до маленького магазинчика біля вокзалу.

–Два круасани будь ласка та пляшку води.

  Після того,як жінка заплатила,вони з дідусем сіли на лавці, та дістали із картонної торбинки круасани.

–Що ти будеш там робити?–кусаючи запитав дідусь.

–Починати нову сторінку свого життя…

ІІІ

  Маргарет сиділа в купе потягу,на диво одна…Вона читала свою улюблену книгу “Джейн Ейр” та в перервах між читанням просто дивилася у вікно.Холодний вітер подув на неї, через трохи відчинене вікно.

–Ваша зупинка скоро,міс–сказав провідник.

–О,так.Дуже вдячна!

  Він кивнув та пішов.Маргарет почала збирати свої речі,вона поклала книгу в темно-коричневу шкіряну сумочку.Поклала також записник із номерами,та купу конвертів.Жінка сиділа,та чекала на свою зупинку, дивлячись у вікно.За яким де-не-де пролітав сніг…

  Вийшовши в Лондоні, Маргарет одразу звернула увагу на неймовірно красиву архітектуру.Вона на кожному кроці піднімала голову в небо,щоб роздивитися найменші деталі англійських будинків.

  Звернувши на одну маленьку вуличку,вона одразу знайшла той будинок, який вона шукала.Підійшовши, Маргарет постукала в двері.Вона почула кроки.Аж раптом, доволі різко відчинилися двері.

–Міс Маргарет,–перед нею стояла пишнотіла жінка,років п’ятдесяти.Вона здавалася Маргарет лагідною і тендітною жінкою, схожа на рідну бабусю.–Прошу, увійдіть.

  Зайшовши в середину, Маргарет не могла зробити нічого іншого,аніж просто відкрити рота.

–Як тут гарно,–сказала вона дивлячись на дерев'яні сходи,які ведуть на другий поверх.–А, ви.Ви місіс Верті?

–О,ні,я кухарка.Вдома тільки я і прибиральниця.Місіс Верті з чоловіком та дітьми приїдуть сьогодні ввечері!

–О, зрозуміла.То де моя кімната?–лагідно запитала Маргарет.

–Ходім.

  Кухарка повела жінку на другий поверх,в кінці коридору була така собі, маленька кімнатка,яка здавалася на щось гарне та затишне.Кухарка пійшла,а Маргарет почала роздивлятися кожний куточок кімнати.Вона стрибнула на ліжко,і лягла там,не роздягаючись.

–Я попала в рай.Треба хоч дідусеві телеграму відправити.–сказала вона,сама собі.

  Маргарет написала листа дідусеві,та відправила його.

  Жінка пішла на вулицю, оглядати територію…цю прекрасну територію…