1 розділ

 ПЕРША ЧАСТИНА :

ДОЩ

1 

Англія,Брікет-Вуд 1965 

  Листя,яке танцювало в тихому, доволі теплому повітрі дало змогу Маргарет розслабитися.Вона лежала в старому англійському будиночку,який виділявся від усіх інших своєю простотою та затишком в невеликому селищі Брікет-Вуд.

  Ця жінка…жінка,яка для всіх була приємною, ніжною та теплою людиною мала двадцятидвохрічний вік.Вона була середнього зросту,мала руде,трішки кучеряве волосся та зелені очі,які своєю глибиною нагадували темно-зелений ліс, майже такий, як у їхньому селі.

Маргарет лежала у своїй затишній,і трішки холодній кімнаті та дивилася у вікно, споглядала,як осінній дощ розносив листя ,а воно в свою чергу встигло прилипнути до скла.Листочки усміхалися своїми серцевинками,та змусили жінку легко посміхнутися.

–Маргарет,тобі лист,–з вітальні почувся голос похилого чоловіка.

  Цей чоловік -її дідусь.З ним Маргарет жила ще з вісімнадцяти років.Дівчина втратила своїх батьків,коли ті повертаючись із Лондону розбилися в авіакатастрофі.З того часу вона жила із своїм дідусем Альфредом.Вона допомагала дідусеві та й сама була рада жити із ним,бо як і вона, містер Альфред був самотній.

  Маргарет глянула у вікно,перед тим,як вийти із кімнати,та ще раз усміхнулася.

–Це знову оті лондонські вчителі,які рекламують свої уроки?–запитала вона підійшовши до старенького столику.–Я їм мільйон разів писала, що не можу приїхати до Лондону!

–Без поняття,–озвався дідусь.Він якраз розгадував кросворд у старій газеті,яку знайшов коли перебирав шухляду.

  Маргарет сіла, взяла лист до рук і прочитала адресу.

–О, так це ж сусіднє село.Тільки ім'я щось стерлося.

 Жінка дістала листа та виразно цитувала його дідусеві:

Дорога Маргарет!

Мені завезли ліки різні,на травах.Будь добра, прийди та візьми скільки треба Альфреду.Бо тоді коли в нього був серцевий напад,ти приходила,а ліків не було ніяких, сама знаєш,що зараз із доставкою робиться!

Я чекатиму тебе у зручний час!

                                       Греті Віллоуз 

–О,так це ж аптекарка.Пам’ятаєш Греті Віллоуз?

–Так.Пам’ятаю.Вона завжди рятувала мене від хвороб.–сказав дідусь Альфред нахиливши газету до низу.

–Вона сказала, щоб я прийшла за ліками.–різко піднявшись мовила Маргарет.

–Зачекай, зачекай.Сходиш завтра.Сьогодні треба піти до лісу, трохи гілочок настругати,хоча б мокрих.Холодний листопад в цьому році.

–Добре,я сходжу.

  Маргарет сіла на стілець,і знову встала.

–Справді холодно,–сказала вона оглядаючи камін,в якому можливо був ще теплий, вчорашній жар.

  Жінка пішла до своєї кімнати та відкрила золотисто-коричневу шафу,де було її найкраще вбрання.

Вона дістала звідти гарбузовий кардиган, накинула його під низ своєї теплої кофтинки, вдягнула жовту шапку,і вийшла з кімнати.

–Вже йтимеш?–дідусь опустив окуляри і глянув на Маргарет.

–Так,не залишу ж я нас мерзнути.

  Дідусь ще раз глянув на жінку, зробив повітряний поцілунок та щиро усміхнувся.Маргарет засміялася та відчинила червоні двері,які так міцно і надійно охороняли їхній будинок.

  На дворі відчувався легкий присмак зими.Проте, дощ робив дні сірими,та нікому не потрібними.Всі сиділи в домівках,біля каміну та грілися.

Деякі люди віталися з Маргарет на шляху.Вона відповідала взаємністю,та своєю усмішкою підіймала настрій навіть в найсуворішої людини.

–Добрий день, Маргарет!–привіталася бабуся,яка жила в сусідньому селі.–Ти прийдеш по ліки до Греті?

–Так,так, звичайно.Завтра планую.

–От завтра і не вийде.Греті буде їхати до Ірландії на декілька тижнів,в неї наче син помер чи щось таке.–відповіла жінка спершись на дерев'яну одвірку.

–Ой лихо!Тоді я намагатимусь сьогодні прийти.Якщо все перероблю.

–Так, доню.Краще сьогодні,так.

  Маргарет помахала бабусі та зайшла в темний,сірий ліс.

  Вона зняла із плеча плетену корзинку та зігнулася біля сухого кущика.

  Наламавши кілька гілочок вона швиденько побігла додому,аби встигнути по ліки.

–Я зараз побіжу по ліки.–захекано мовила Маргарет відкривши двері.

–Зараз?

–Так,бо завтра  місіс Греті не буде вдома.

  Маргарет підійшла до каміну та рівно розклала гілочки.

–Де сірники?–запитала вона повернувшись в сторону дідуся

–Ось,лови.–озвався дідусь Альфред та кинув їй сірники.

–Дякую.

  Жінка підпалила купку та встала, подивившись на дідуся.

–Горить.

–От і добре,–відповів він.

  А потім мовив:

–Слово із п'яти літер з питанням:”Що гріє людину в люті морози та робить її щасливою?” ,третя буква “б”. Цікаво.

–Ой, навіть не знаю.Я кросворди не дуже люблю.–відповіла Маргарет.

–Даремно.Слухай,може ти хоча б поїси щось?

–Ні, зараз темніє рано.Мені треба встигнути.

–Ну дивись.

  Жінка вийшла на вулицю та швидко пішла в сторону поля.

  На небо насувалися темно-сині хмари.

–Ой,чорт.Ще дощу не вистачало.–промовила Маргарет сама до себе.

  Але Маргарет  все-таки дійшла до місіс Греті.

–Добрий вечір місіс Гре…

  Аптекарка сиділа біля ліжка, збирала речі,і схлипувала.Це була середнього віку жінка,вона глянула швидко у вікно, певно із думками “Знову цей клятий дощ”.

–Мої співчуття!–врешті вимовила Маргарет.

–Ліки для твого дідуся он там.–повільно мовила Греті, показавши на стару, занедбану шухляду.

  Маргарет спокійно підійшла та вийняла їх.

–Дякую!–сказала вона.

 Місіс Греті спокійно кивнула.

На дворі вже накрапав дощ.

–Господи,мені ще скільки йти.

  Проте йти їй довелось через ще одне село,бо дорогу біля поля чомусь було перекрито.Як завжди невчасно.

–Ну прекрасно.–розлючено мовила жінка, натягнувши капюшон собі аж по очі.

  Вітер робився все сильніше,дощ також не стояв на місці.