Розділ2

(пройшов рік)

Оскар своєю лапкою розбудив Ліз що спала, так наче цілими днями носила мішки з бетоном на будівництві. Вона працювала санітаркою у лікарні допомагаючи мамі утримувати квартиру і платити за неї. Та цього дня вона надумала вертатись додому думаючи що не зустріне Адріана. Вона мала інший номер, так як на той кожного вечора тривожив її хлопець. Але все ж таки дівчина надалі була закохана у Адріана і ніяк не могла його забути. Думаючи що з ним вже інша дівчина вона і надумала їхати додому, щоб розпочати нове життя з новими сторінками. Ще вчора з вечора Ліз склала валізи, а сьогодні якби Оскар її не розбудив вона б запізнилася на автобус. Тим часом Адріан сидів у офісі, у кабінеті і думав, що сьогодні рівно рік коли «Світло пішло з його життя». Та все ж час йшов дуже довго без неї. І ось сьогодні 1 рік. Тільки цього дня дощ не падав, а світило сонце, ясне сонце, що пробиралось у кімнату легкими промінчиками. Він відкрив жалюзі і згадав, що того року він побачив там її, коли та малювала ескізи. Його усмішка знову засяяла, як того разу. Згодом він знову похмурнів, тому що її неможливо забути. Ті очі, що наче сонце пробираються в душу, та усмішка, що сяяла навіть у хмарний день. А також її неземна краса що зводила його з пантелику і відбирала у нього мову. Її голос здавався йому ніби музика, що пробирає наскрізь все тіло і тішить душу. Так, це ніколи не забудеться, ба навіть більше залишиться в його пам’яті на вічно. Враз йому захотілося пройти до центру прогулятися. Ліз зійшла з автобусу і рушила у бік маршруток. Прибувши до квартири вона вдихнула і вирішила піти прогулятись. Йшла в бік озера, а згодом і добралась до центру. Вона бачила веселих людей і подумала, що від часу її від’їзду все змінилося. Будучи в центрі вона їла смачне морозиво, і тут вона побачила знайому їй чоловічу постать, що сиділа на лавочці і згодом замітила її. То сидів Адріан , замітивши Ліз він кинувся до неї, але довго не роздумуючи дівчина кинулася у великий натовп людей, що чекав на маршрутку. Коли та під’їхала дівчина швидко в неї зайшла і маршрутка рушила. Тоді хлопець вирішив піти до неї, і поговорити. Тим часом Ліз їхала транспортом, що веде до її подружки. Коли Марина(так звали її найкращу подружку) побачила захекану дівчину на порозі здивувалася, а потім зраділа такому візиту. Згодом дівчата пили чай і розмовляли. Тоді подружка розповіла Ліз, що до неї приходив Адріан і розпитував де живе мама дівчини, але та відповідала що мовляв не знає, і взагалі рекомендує її(тобто Ліз) не турбувати. Не зважаючи на слова хлопець попросив новий номер мобільного телефону, але Марина все одно не дала. Також розповіла, що бачила його в нічному клубі з якимись дівчатами з багатих сімей. Вони кружляли біля нього, наче метелики біля світла. Ліз в душі плакала, але подруги вдала , що все нормально і сказала , що їй вже час додому. Марина провела дівчину до дверей, і та пішла. Коли Ліз дійшла до зупинки почався дощ і їй знову згадався цей же день минулого року. В кріслі маршрутки вона сиділа тихо, спершись головою до скла, а з її очей котилися сльози. Тут до дівчини підійшла бабуся, і запитала чому та плаче, на що дівчина відповіла , що все гаразд. Йти в дощ було не звично , так як від її дому до зупинки була трохи велика відстань. Приблизившись до будинку вона побачила як на лавці сиділа чоловіча статура. Він був весь мокрий до ниточки. Тоді вона зрозуміла, що це Адріан. Він коли дізнався, що вона знову повернулася вирішив поговорити з нею і все їй пояснити. Вона зупинилася, затамувала подих і тоді знову рушила, ніби не побачила його. Він побачивши таку впевненість підійшов до неї і схопив її за руку. Вона відчувши його руку ледь не заплакала, а потім спробувала вивільнитися з «полону». Та хлопець не відпустив, а тільки промовив: «Твої руки такі ж ніжні і приємні, як рік тому». Дівчина повернулася до нього і промовила: «Навіщо ти мене переслідуєш. Ми з тобою вже все вирішили. Попрошу не тривожити більше мене.», і знову намагалася піти. Але хлопець промовив: «Я хочу тобі пояснити, що то за дівчина була». Ліз мовчала і чекала пояснень. «Це була моя двоюрідна сестра. Вона приїхала провідати мене, а тоді батько попросив мене, щоб я її показав наш центр міста. Тоді вона вирішила поїхати додому зі мною, але я побачивши тебе сказав, що проведу свою дівчину, тобто тебе. Ти напевне неправильно зрозуміла мене. Я хотів пояснитися наступного дня, але ти з’їхала з квартири. Я шукав тебе, але не зміг знайти, і твоя подружка нічого мені не сказала». Після цих слів хлопець відпустив її руку. Ліз довго думаючи сказала: «То чому тебе бачили у нічному клубі з дівчатами, коли ти так страждав». На що той відповів: « Я нікуди не ходив, ні з якими дівчатами, я цілими днями сидів дома і випивав сумуючи за тобою. Я думав що ти поїхала назавжди і вже маєш когось другого.» Ліз зворушили ці слова, а тоді Адріан додав: « Пробач що ти через мене пішла, але я хочу сказати. Я кохаю тебе». Ці слова так зворушили дівчину, що та не витримала і обійняла хлопця. На що той відповів поцілунком. І вони разом пішли в будинок. Ось так закінчилася історія людей, що любили дощ. Назавжди.