Розділ1

Одного понеділка у компанію прийшов красивий хлопчина. З росту він мав близько метра вісімдесят п’ять. Кароокий і чорноволосий красень. Йому 24 роки. Це був син власника, Адріан. Він також навчався на дизайнера, але закінчив університет 3 роки назад. Цього дня він став новим власником. Кабінет Ліз і Адріана був поряд , через скляну стіну, яка була заслонена жалюзі. Їхня зустріч виглядала принаймні так: коли Адріан тільки зайшов у ліфт, аж тут забігає Ліз і падає йому просто в руки. Тоді Адріан запитав її: «Привіт. Як тебе звати?» , і вона відповіла «Ліз. А тебе як?» , тоді він їй «Адріан». В цьому ліфті вона в нього закохалася, а він в неї. Коли він під’їхав вони розійшлись, але не підозрювали, що ще раз зустрінуться, і не один раз.

Того ж дня Адріану сповістили, що з дизайнерами і їхніми роботами проблеми, за що він їх і позвав до себе. Жалюзі були заслоненими і він не знав, що вона дизайнер, ще і у його компанії, до того ж один з найкращих. Аж тут коли вона заходить Адріан дивиться, мов ошпарений вогнем. Наче в ньому загорілися мільйони вогнів, а у неї серце закалатало сильніше, ноги тряслися, вона ледь стояла. Її ноги так підгиналися, що вона думала, що ось-ось впаде. Вони обговорили всі деталі з якими у їх команди виникли проблеми. Він тільки й споглядав на неї. Коли вона підходила його серце так стукало, що ледь не вистрибувало з грудей. В той же час коли Ліз підходила, то думала, що впаде так, як тоді у ліфті. Це було не що інакше, як кохання. Вони закохалися до нестями. Наступного дня Адріан вирішив відкрити жалюзі, і побачив її. Вона сиділа за столом і щось малювала. Це був дизайн однієї з її суконь. Вона підняла голову, бо їй здалося що в її кабінеті стало світліше. Коли Ліз побачила Адріана, то на його обличчі розливалася широка усмішка.

Тепер кожного дня він дивився тільки на неї, а вона підіймавши голову бачила його і усміхалась до самої себе думавши, що вони не зможуть бути разом. Кожного дня повертавшись додому Ліз раділа тому дню, що проходив і більше раділа коли мав приходити новий день, тому що знову побачить його. Адріан весь час дивився на зірки, і у них бачив її усмішку та обличчя. Кожного дня вона йому наче кидалась у руки немов літала у хмарах. Одного ясного вечора він під’їхав до неї машиною, і запропонувала пройтись на міське озеро погуляти. Йдучи навколо цього озера він їй запропонував поговорити відкрито і зізнався в коханні. Того ж вечора він запропонував зустрічатись. На фірмі вони приховували свої почуття, але весь час він її відвозив додому.

Гарного дощового дня Ліз вийшла на вулицю погуляти, тому що дома не могла всидіти. Вона пам’ятала що сталось місяць тому і не думала що таке повториться. Пройшовши через озеро вона потрапила до центру. Там було безліч парасольок різних кольорів. Та з поміж них одна вирізнялася під якою Ліз вбачила знайому їй людину. Це був Адріан з якоюсь дівчиною. Коли той побачив її, то дівчину, що була біля нього посадив у чорну машину. Тоді, як та рушила він рушився до Ліз, але та щойно побачила його з дівчиною, пішла додому швидко встигши на маршрутку. Адріан не встиг на маршрутку. Прийшовши додому вона не чхала, і не кашляла як минулого разу. Тільки прийшла як зразу ж плакала. Прийнявши теплий душ і загорнувшись в теплий плед лягла спати. Було рано для сну, але їй захотілось спати. Не дивно після такого перебігу подій хто б не переживав, і не хотів спати. Наступного ранку її розбудив дзвін у двері. То був Адріан, який стояв з букетом квітів і беззахисним малим кошеням, що неприступно подавало голос. Коли дівчина побачила у дверях хлопця відповіла буцімто їй набридло, що її так обкручують навколо пальця. Ліз взяла кошеня і закрила двері не давши хлопцю пояснитись. Він ще довго стукав у двері, але вона не відчиняла, а плакала. Тоді з заплаканими очима вона йому сказала щоб йшов і не появлявся. Оскар(так звали котика) був рижим з вогняними смужками. Воно було приємне і слухняне. Це єдина істота, що її радувала. Це був маленький анти стрес. Наступного дня зібравши валізи дівчина вирішила поїхати в інше місто до своєї мами на час забуття Адріана. Вона попрощалася з своєю подружкою і забрала Оскара з собою. На роботу вона подала заяву листом, щоб не побачити хлопця. Коли це він побачив, то був дуже сумний і злий. Не підписавши він сказав секретарю, що б та завітала до дівчини додому і привела ту на роботу. Але секретарка прийшовши до дівчини додому застала записку на дверях, де було написано: «Мене не буде, бо я в мами і напевне не повернусь». Почувши це Адріан був приголомшений, а по ночах він плакав з пляшкою віскі.