Мейсон

-Бляха! -Голосно вилаявся я коли з моїх рук вислизнула чашка з кавою і розлилась по всій кухні коли я намагався одночасно пити каву і вдягатись в універ. Сьогодні мій перший день в університеті і ніяк не можу запізнитись,тому бігаю по квартирі наче божевільний сподіваючись встигнути,хоча й так знаю,що не встигну. Так,прокидатися зранку не моя сильна сторона. Зібравши всі уламки скла які залишились від чашки, я закинув пару підручників і зошитів у портфель та нарешті вибіг із квартири. Застибуючи у свою чорну БМВ почав швидко виїжджати із парковки і старатись ще хоч якось встигнути на першу пару. 

Всю дорогу до універу мене мучили думки. Чи правильно я роблю,що відмовляюсь від своєї мрії стати юристом і навчатись у Нью-Йорку, а натомість іду вчитись на лікаря в Лондоні як цього хотів батько. Якби не татові проблеми в бізнесі, я б ніколи не проміняв Нью-Йорк на Лондон,а тим більше свою мрію про юридичний на лікарську справу в якій я зовсім нічого не тямлю. Якщо чесно,я навіть не знаю як я сюди поступив,якщо я знаю біологію і хімію точно не на рівень цього універстету. Я більш ніж впевнений,що без допомоги мого татуся тут не обійшлося. І звичайно я б не поїхав з драйвового Нью-Йорку в спокійний,тихий Лондон. Ненавиджу такі міста. За своїми роздумами я й не помітив як під'їхав до універу. Ну ось,саме тут буде початок мого нового життя.

Зайшовши в приміщення самого унівирситету він здався мені дуже симпатичним,навіть чимось нагадував Хогвартс з Гаррі Поттера. Може не все так погано? Розглядаючи все навколо я незчувся як в моїй кишені завібрував телефон,на екрані висвітилось повідомлення від Містера Гаррінсона-нашого ректора. "Містере Роджер,чекаю вас у своєму кабінеті за 5 хвилин,потрібно обговорити деякі деталі." Відірвавшись від розглядання приміщення, я пішов на пошуки кабінету ректора,почуваю себе ніби я в якомусь квесті (а-ля знайди вихід з лабіринту і отримай приз!)

Вкотре спускаючись вниз по сходах,бо знову пішов не в той бік, відчуваючи приплив нервів і дістаю телефон, щоб подзвонити до ректора і спитати дорогу до того клятого кабінету. Я на стільки був знервований,що навіть не зчувся як в мене влетіла якась незрозуміла дівчина. Ще би секунда і вона б опинилась на підлозі із розбитою головою,але я встиг піймати її за талію. І ось я підіймаю очі щоб поглянути на цю навіжену дівчину,мої очі зустрічають з її очима і я втрачаю дар мови. Це вона. Чорт! Це Еллі Воллс. ЦЕ БЛЯХА ЕЛЛІ ВОЛЛС. А я тільки сподівався,що все буде добре. Прокляття.

І таак,одразу вам другий розділ)

Я  вже відчуваю яка буде неймовірна історія...

Ставте зірочки і пишіть в коментарях,як вам ноий розділ. 

Люблю сильно-сильно)