Acción 3

Йдучи слідом, я час від часу кидала погляд на директора школи. А він не надто молодий для такої посади? Чи вистачає йому досвіду?

— Поверніться в клас негайно! — його голос різко розірвав тишу, змусивши мене здригнутися.

Я перевела погляд на трьох хлопців. Один із них кинув цигарку прямо на підлогу й навіть не спробував її загасити. Директор мовчки наступив на неї ногою.

— Який ще клас? — зухвало засміявся хлопець, що стояв трохи осторонь. — Це лайно не для навчання.

Мене кинуло в жар від його слів, захотілося втиснутися в стіну. Директор повернувся до мене, наче хотів перевірити мою реакцію, але я вже стояла червона, стискаючи рюкзак.

Лише тоді хлопці мене помітили. Один із них штовхнув іншого ліктем, щось кинули один одному зухвало-жартівливе.

— Пардон, новенька, — кутик рота хлопця піднявся в іронічній посмішці, і він запалив нову цигарку.

Директор миттєво вирвав її з його рота й стиснув у руці. Але це стало лише сигналом для хлопців, щоб розвернутися й піти. Один навіть штовхнув його плечем.

— Йдіть за мною, — різко кинув директор, і я, як ошпарена, попленталася за ним, ледь перебираючи ногами.

Яке нахабство.

Директор тут не авторитет?

— Це ваш клас. Зазвичай уроки проходять тут. Учні не змінюють кабінети — це роблять вчителі, — пояснив він втомленим голосом, відчиняючи двері.

Коли ми зайшли, у класі запала тиша, але щойно учні побачили директора, якось пожвавішали.

Я одразу помітила дівчину з парковки — вона махнула мені рукою, а потім втупилася в телефон, що задзвонив.

Учні тут абсолютно неконтрольовані.

Вчитель стояв біля дошки і щось писав, і, як я зрозуміла, зараз біологія. Але учні були хто де, одна групка зібралася в самому кінці класу і щось бурхливо обговорювали, і їм взагалі було байдуже на все навкруги, одна дівчина дійсно сиділа і щось писала в зошит. Але на цьому все. Бо інші займалися своїми справами.

— Ліє, можете знайти собі місце, — протараторив директор.

Тут не представляються?

Ха, не дивно. Кому з них представляться? Тим, хто бурхливо обговорює незрозуміло що?

Я відразу попрямувала до дівчини з парковки.

— І як тобі, Лія, наш клас? — вона обвела рукою все навкруги.

Я знову, ніби з першого погляду нічого не зрозуміла, обвела все поглядом. Та ні, нічого не змінилося.

— Коли ти говорила, що це немов чорна діра, не брехала? — хоч я й говорила цілком серйозно, вона це, мабуть, сприйняла за жарт, бо відразу засміялася.

— Звісно, ні. Хіба не бачиш? — але це вона додала цілком серйозно. Її брови сіпнулися, ніби вона щось забула, але додала спокійно: — Аліса, — вона простягла руку, а я почала на неї дивитися, що наче для мене це було якось дивино, але насправді я була шокована і не відразу зрозуміла, що робити. Аліса не стала довго чекати і взяла мене сама за руку. — Приємно познайомитися, — я, як від гіпнозу, подивилася на неї, але встигла лише рота відкрити, — ти краще не ігноруй знайомства, — її голос вмить став серйознішим, — це тобі так... порада, — вона підморгнула, а мене ніби током вдарило. — Але, звісно, вибирай, з ким знайомитися. — І більше Аліса не стала мене повчати. Вона скинула білі пасма волосся за спину і почала щось далі гортати в телефоні.

Я всілася прямо, і в цей момент тисячі думок пролетіло в голові.

Ніхто тут не має машин, а якщо й має, то все одно ходять пішки, бо тут це норма, та й на бензин немає грошей. Кожен виживає, як може. До найближчої заправки кілометрів так добрих триста. Але гаразд, в цьому я переконалася сама.

Але все інше... в голову не вкладеться.

Я знову, не вірячи ні вухам, ні очам, ні тим більше цій Алісі, оглянулася навкруги, і нічого не змінилося. Всі інші займалися своїми справами: одна група у кутку щось голосно обговорювала, комусь було байдуже на все навколо, а хтось навіть нюхав... щось?

Я стиснула руки й втиснулася в стілець. Це наркота? Це, трясця, точно наркота!

Коли я повернула голову в бік директора, той теж помітив мій стан, але лише кивнув учителю й вийшов.

— Я сподіваюся на вашу порядність, — його слова все ще висіли в повітрі.

Вчитель відвів погляд на годинник, що над дверима, і почухав свою коротку бороду, і його погляд пішов мені за спину, де сиділа Поліна. І він попрямував туди. Я повернула голову і побачила, що його рука лягла на її, і вона відразу відклала телефон, посміхнулася, а він щось прошепотів на вухо. Все, далі мені не стало цікаво, що і як там.

Вчитель вийшов на середину класу і постукав по столу. Звісно, ніхто не зреагував.

— Тема наступного уроку — "Будова та функції ДНК та РНК", — його голос був настільки байдужим, що відразу було помітно, що йому аж геть немає ніякого діла до уроку і тим більше до їхніх тем. Він сказав, аби сказати.

А далі вчитель зник за дверима. За хвилину чи дві й Поліна пішла за ними.

— У них роман, — пробурчала Аліса, помітивши мій здивований погляд. Роман? У вчителя і учениці? Серйозно? Йому ж давно перевалило за тридцятку. А їй скільки? Вісімнадцять?

Я хмикнула. Очевидно, продовження уроку чекати не варто. Але щойно я зібралась піднятись, Аліса потягнула мене вниз за кофту.

— Сидимо до кінця. Ще хвилин тридцять — вони швидко пролетять, — не відриваючи погляду від телефону, пояснила вона.

— Яка дурість, — закотивши очі, я важко видихнула й дістала телефон.

У минулій школі я навіть не могла мріяти, щоб узяти гаджет у руки під час уроку, а тут це єдине, що рятує.

— Опа, Діос, — хтось надто радісно крикнув. Очі миттю відлипли від екрану, і я побачила того самого чорнявого хлопця, що зайшов в клас.

Діос? Це ще що за ім'я?

— Сьогодні багато новенького, — сухо крикнув Діос хлопцям із задніх парт і всівся за першу парту.

А я...

А я ніяк не могла відвести від нього очей. Він притягує своїм виглядом. Від нього йде якась зовсім інша енергія, не така, як від усіх цих людей в класі.

— Є екстазі? Ешка? — хлопець, що зовсім недавно був надто зосереджений на чомусь такому, що виникло таке відчуття, наче його ніщо не відволіче, прямо зараз готовий повзти перед цим Діосом.