Розділ 20. День

— Я тобі зробив каву
— І тобі ранок.
У вівторок нічого особливого не сталося.

На вулиці було похмуро. Не холодно настільки, щоб хотілося повернутися в ліжко, але й не настільки тепло, щоб хотілося кудись іти просто так.
Дорога на роботу пройшла звично.

Ті самі будинки. Ті самі люди. Той самий автобус.

Ті самі робочі години.

Після обіду вона подивилася на годинник і зрозуміла, що день уже майже закінчився.

Їй чомусь сподобалося це відчуття.

Не тому, що вона хотіла швидше піти з роботи.

Просто день ішов.

І вона разом із ним.

Увечері вони з Андрієм зайшли в магазин. Купили продукти, щось смачне до чаю і знову взяли більше, ніж планували.

— Нам це точно треба? — запитала Лілія, дивлячись на пакет.

— Так, Ліліє нам потрібен весь цей мотлох.

— Я знову за своє, так?
— Так, не бери на себе забагато дорогенька.

Вдома вони вирішували зробити перестановку. Зрештою нічого не вирішили.

— Ну і добре, — сказала Лілія, — Так теж піде.
Лілія лежала поруч з Андрієм і гортала телефон, час від часу показуючи йому щось смішне.

— Дивись.

— Що?

— Оце.

— Я бачив.

— Де?

— Ти мені вже показувала.

— Не пам’ятаю.

Вона поклала телефон убік.

За вікном було тихо.

Лілія подумала, що сьогодні вона майже ні про що не думала.

Не намагалася зрозуміти себе. Не шукала відповідей. Не вирішувала, що робити зі своїм життям.

Просто був день.

І він закінчився.

— Андрію.

— Мм?

— А нормально, якщо сьогодні я нічого не зрозуміла?

Він повернув голову до неї.

— Думаю, це цілком нормально.

— Добре.

Лілія знову взяла телефон.

І чомусь цього їй було достатньо.