Дорослими не стають одночасно

Розділ 13. Розмови, після яких стає тихо

Нікуди особливо не треба було поспішати, тому ранок розтягнувся на кілька годин. Андрій ходив квартирою в самих штанах, шукав свою футболку, яку сам учора залишив на стільці, а Лілія сиділа у ліжку з солодким напоєм і гортала стрічку Пінтерест.
— Ти сьогодні щось хочеш робити? — Ні.
— Я теж.
— Відпочинок.
— Відпочинок)
Після сніданку Лілія взялася прибирати на кухні, хоча ніхто її про це не просив, але вона хотіла цього щиро))Ну і насправді їй трохи не сиділося.
— Ти ж знаєш, попроси в мене і я зроблю.
— Ні, все добре любий, я хочу. Але дякую, я попрошу якщо потрібна буде допомога. Люблю тебе
— І я тебе, не перенавантажуйся будь ласка)

Через якийсь час вона розкладала посуд і задумалася над тим, а що це таке бути задоволеним своїм життям? Не коли хтось диктує, чи є список справ. А просто коли ти є ти і ти щасливий і відчуваєш це.
— Хм..дивно
— Що люба?
— А ти щасливий?
— Думаю так, а що?
— А я прото не знаю цієї відповіді для себе.
— Можливо знаєш, просто ще не знайшлися потрібні слова через які ти це почуєш.
— Ти правий. І взагалі я добре справляюся.
— І я про це, подивися скільки ти посуду перемила :)
— Ах ти
— Я ж тебе морально підтримую
— І в тебе думаєш, "виходить?"
— Я молодець, не вважаєш?)
Лілія зробила глибокий видих і зареготала.

Сказати що після цих слів стало легше? Ні. Але щось таки і стало тихенько на своє місце.

Аліна Верес

Подобається

#615 в Сучасна проза
#1238 в Жіночий роман

У тексті є: дорослішання, самопошук, життя після 25

Відредаговано: 04.09.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись