42. Дана

Я вражено дивилась на Вадима, здається, навіть втратила дар мови на якусь мить. А потім відповіла:

 — З чого ти взяв, що я з ним фліртувала?

— Він поцілував тебе, а ти йому нічого не сказала! 

 — І що, по-твоєму, я мала сказати? — я аж голос підвищила від хвилювання. — То був дружній поцілунок у щічку, не розумію, через що ти так завівся! 

— Ти мала сказати, щоб він не торкався тебе, не знаю. Відсторонитись? — він теж підвищив голос. — А не казати, як тобі було приємно з ним “працювати”! 

 — Чому я маю щось робити, щоб виправдати твої очікування? — мені було так образливо через те, що він не привітав мене зі зйомками, не порадів за мене, а почав нападати зі звинуваченнями, причому безпідставними. — Мені дійсно сподобалося зніматися в кліпі. І казати “не торкайся мене” в цій ситуації було б тупо! Ну хіба, якби він став мене по-справжньому лапати, але ж такого не було! Ти перебільшуєш! 

— Авжеж, я перебільшую! Не ти дозволила йому зайвого! Я подивився б на тебе, якби до мене так хтось лип… Хоча, може тобі просто пофіг! 

 — Я реально не бачу в тому поцілунку нічого поганого, — сказала я.  — Але, авжеж, ти маєш право на власну думку. Тільки тоді нам з тобою не по дорозі. Бо якщо ти будеш щоразу, як я знялася в якійсь ролі чи розмовляла з якимось чоловіком, будеш влаштовувати скандали, наше життя перетвориться на пекло! Від акторської кар’єри я відмовлятися не хочу! Тож, може, нам краще припинити наші стосунки, поки це ще не дуже складно зробити? Якщо ж ти хочеш, щоб ми були разом, то подумай над своєю поведінкою, а я сьогодні переночую в Тараса. Завтра поговоримо більш спокійно, що нам із цим усім робити! Я викличу таксі! — на цих словах я потягнулась до ручки дверей.

— Чекай… Я сам тебе відвезу, — процідив він крізь зуби.

 — Не треба. Я сама. До завтра, — з цими словами я вийшла з машини, на ходу набираючи номер таксі. Мене душили сльози, я до останнього сподівалася, що Вадим наздожене мене, скаже, що був неправий, і ми помиримось… Кажучи, що нам треба розійтися, я зовсім не хотіла цього, мені було страшно, що наші стосугки отак безглуздо можуть закінчитись…

Але Вадим так і не наздогнав мене, а таксі вже під’їхало. і мені нічого не залишалося, як сісти всередину і назвати адресу Тараса… Було так сумно, я весь час чекала, що зараз задзвонить телефон, і це буде Вадим. Але телефон теж мовчав…

Здається, він справді вирішив, що  я йому не підходжу…

***

Коли я приїхала до Тараса, він був удома. Відчинивши двері, здивовано витріщився на моє заплакане обличчя. 

— А що трапилось? Вадим тебе образив? Я його вбʼю, якщо так! Я його попереджав…

 — Він мене до Сержа приревнував… — я зробила крок назустріч Тарасу і обійняла його, ховаючи обличчя в нього на грудях. Добре, що хоч він на моєму боці…. 

— Якого ще Сержа…

Я переповіла йому всю ситуацію, ми сиділи на кухні і пили чай. Я очікувала, що скаже Тарас.

— Ого… Ніколи б не подумав, що Вадим буде так ревнувати. Це на нього геть не схоже… — сказав він вражено. — Але з іншого боку, це показує, що він ставиться до тебе інакше, не так як до всіх раніше. 

В цю мить мій телефон задзвонив, я побачила на екрані ім’я Вадима. 

 — Не хочу відповідати, — пробурмотіла я. 

— Ну, це твоє право, — він зітхнув. — Я не буду лізти з порадами і все таке… Але я люблю вас обох, ти ж знаєш. 

— Я не давала ніяких підстав до ревнощів, Серж мене лише поцілував у щічку. От ти б сердився на таке, якби це трапилося з твоєю дівчиною?

— Не знаю… Я ще не закохувався так сильно. До речі, треба буде придбати рожевий костюм. Ви от помиритесь і підемо на бої і буде Вадим в рожевому… Ото буде комедія! 

Я мимоволі усміхнулась. У цей час дзвінки припинилися, і мені на телефон прийшло повідомлення, я глянула на екран і побачила його початок:

“Я кохаю тебе і я під будинком Тараса… Ти ж тут?” 

— Пише, що він під будинком, — зітхнула я. Злість на Вадима вже трохи минула, я все ж дуже сильно кохала його. Але вирішила що ще якийсь час потримаю паузу, а вже потім відповім. 

— Ну, я ж казав, що кохає, — Тарас мені підморгнув. — Ви ще навчитесь всім цим примудростям. Просто для нього такі серйозні стосунки теж в новинку. 

 — Я теж його дуже кохаю, — я відчула, що на моїх губах з’являється усмішка.

Мені знову прийшло повідомлення:

“Дано, на вулиці холодно… Ну спустись, будь ласка.”

 — Добре, піду, мабуть, покличу його, хай зайде сюди, ти не проти? — я поглянула на Тараса. 

— Авжеж, ні, — він усміхнувся. — Давай, біжи. Я дуже хочу, щоб ви двоє були щасливими.

Я кивнула і щодуху побігла вниз сходами. Побачивши на тротуарі Вадима, кинулась йому в обійми. 

— Я дуже сильно кохаю тебе, — прошепотів він мені в губи і майже поцілував мене, аж раптом замість того, щоб наблизитись, він сильно штовхнув мене від себе.

Я спершу не зрозуміла, що відбувається, бо посковзнулася і впала, а коли підняла голову, побачила лише фари машини, що віддалялася на великій швидкості, а на  асфальті — непорушне тіло Вадима.