39. Вадим

Коли я прийшов додому, Дани ще не було. І це було дивно, бо вже був вечір, майже восьма. Це мене трохи напружило.

Я набрав її номер, але вона не відповідала. Написав також і повідомлення, на нього вона теж не відповіла.

 А потім її телефон взагалі вимкнувся.

Я вже хотів пробивати розташування її мобільного через мою охорону, коли почув, як вхідні двері відчиняються.

Пішов до коридору і побачив щасливу Дану, яка вся аж світилася. 

— Привіт. Я тобі дзвонив… І писав, — я намагався тримати голос рівним, але все ж був трохи напруженим. Це вона зі своїм Тимуром про все забула? 

 — Привіт, ой, вибач, — її обличчя набуло винуватого виразу. — Я була на пробах, вимкнула телефон і, мабуть, забула увімкнути. Уявляєш, я зіграю роль у кліпі в Сержа з групи "Icе and Fire", знаєш такого музиканта?

— Групу чув, а імʼя — ні, — я ледь насупився. Я дійсно бачив цю групу, соліст у неї був улюбленцем дівчат. Блондин. Може, то і був Серж? — Але я переживав, що ти не була на звʼязку. І що за кліп? 

 — Зараз  покажу, але це тільки проби, не сам кліп, дивись, тут ми танцюємо танець, — вона знайшла відео на телефоні і показала мені. 

Серце одразу забилось частіше. Здається, я навіть стис той телефон сильніше, ніж треба. І насупився, хоч планував тримати себе в руках. 

— Тобі личить така сукня, — сказав врешті-решт, але підтис губи, бо той придурок тримав її за талію і хто зна, може на іншому відривку відео він опускав ту руку нижче?... 

 — Це буде кліп у стилі фентезі, — радісно усміхнулась вона. — Вибач, будь ласка, що я забула про все, там було так цікаво… Як мені спокутувати вину перед тобою?

— Ну, не знаю, — я ледь облизнув губи і підійшов ближче до неї. Торкнувся долонями її талії, прямо як той придурок, а потім опустив руки трохи нижче і притягнув Дану до себе, зазираючи їй в очі. — Може, в тебе є ідеї?

 — Мені хочеться прийняти теплу ванну з піною… Може, ти складеш мені компанію? — лукаво усміхнулась вона. 

— Бляха, ти мене з розуму зводиш, — прошепотів я, підхоплюючи Дану на руки так, щоб вона ногами обійняла мене за торс. — Погана дівчинка, треба тебе гарненько покарати сьогодні… 

***

Наступного дня я збирався відвезти Дану на ту її зйомку, але мені подзвонили буквально за годину. Ми з Даною якраз збирались, як пролунав той дзвінок.

Це був мій виконавчий директор, Валерій. Він рідко дзвонив мені, і зазвичай якщо дзвонив, то це означало, що є якесь дуже важливе і термінове питання.

— Тут до тебе прийшли люди, — сказав він. — Кажуть, що це терміново. Може, під’їдеш зараз? 

— Так, добре… Підʼїду, — відповів я, ледь насупившись. — Чекайте. 

Я відбив виклик і поглянув на Дану:

— Ти вже зібрана? Я підкину тебе швидко, і поїду на роботу, — сказав я. Насправді я планував зайти з нею і поглянути на того музиканта. А ще обійняти і поцілувати Дану при ньому… Але моїм планам не вийшло здійснитися. 

— Добре, — вона кивнула. — Якісь проблеми на роботі, що ти так насупився? Чи ревнуєш мене до Сержа? 

— Я тобі довіряю, — я чмокнув її в губи. — А на роботі дійсно якісь там люди прийшли. Треба розібратись, що вони хочуть. Ну, завезу тебе і розберусь, ходімо…

***

Коли я відвіз Дану, то все ж стримався і з нею не заходив, тільки прослідкував, щоб вона зайшла в приміщення і попросив її написати мені час завершення, щоб я її забрав. На цьому ми і домовились.

А я поїхав до офісу. 

Коли приїхав, туди ж якраз приїхав і Тарас.

— О, добре, що тобі теж подзвонили, я щось розгубився і не передзвонив тобі. Дану повіз на зйомки, все таким поспіхом… 

— Здається, це люди якогось кримінального авторитета, — сказав Тарас. — Треба дізнатися, що їм від нас потрібно…

— Так, ходімо, — я кивнув.

Ми пройшли до офісу, зайшли в кімнату очікування, куди провели тих людей.

Ті одразу випростались. Були високі, широкі і грізні.Але один виглядав інакше. Був дорого вдягнений. Він і заговорив.

— Я хочу запропонувати вам з партнером співпрацю, — сказав він. 

— Якого роду співпрацю? — запитав я, Тарас стояв біля мене і, так само, як і я, трохи зі скепсисом дивився на  цього "боса" місцевої мафії. 

— За відсоток від заробітку ми будемо забезпечувати порядок, щоб не було ніяких проблем.

— У нас і так всюди порядок, — я схрестив руки на грудях. У нас все було домовлено з правоохоронними органами, все працювало, як годинник.

— Так, нам не потрібен додатковий “дах”, — кивнув Тарас.  

— Даю подумати добу, — хмикає він. — Інакше ви можете сильно пошкодувати.

— Ваша доба нам не потрібна, — відрізав я. — Тож просто йдіть геть. Це наша приватна власність…

***

гортай далі, там продовження ------------>