36. Дана

Коли Вадим ніс мене на руках, я почувалася дуже щасливою. Було трохи страху, але я довіряла йому. І відчувала, що дуже кохаю його і готова на все заради нього. 

Я була ніби п’яна від цих емоцій, які переповнювали мене, серце калатало в грудях, дихання прискорилося. 

Коли ми переступили поріг спальні, Вадим вклав мене на ліжко і навис наді мною, зазираючи мені в очі. Він дивився з такою ніжністю, але в той самий час я бачила і його розширені зіниці, і відчувала, як сильно він збуджений.

— Я кохаю тебе, — прошепотів він неголосно мені в губи, не відводячи погляду від моїх очей.

 — Я теж тебе кохаю, — мій голос здався мені якимось нижчим, ніж зазвичай. — Дуже щаслива, що ми разом…

— І я, — він подався вперед і знову поцілував мене, прикривши очі.

Його долоня ковзнула по моїй талії, а потім погладила шкіру між блузкою і штанами. Шкірою одразу пішли сироти, я  здригнулася, але потім відповіла на поцілунок, міцніше обіймаючи його.  

Я відчувала, наскільки сильно він збуджений і, не дивлячись на те, що все ще трохи соромилась, і сама збуджувалась від цього. Його поцілунки опустились мені на шию і я почула тихий стогін… Це був мій стогін. 

А далі ніби всі думки вимкнулися, у мене паморочилось в голові, всім тілом розливався жар, я вся тремтіла від його дотиків і поцілунків і мені хотілося, щоб ми ніколи не розмикали обіймів…

***

Коли я розплющила очі, то побачила, що Вадим дивиться на мене.

— Доброго ранку, — сказала я.

— Привіт, — він торкнувся кінчиками пальців мого волосся, а потім потягнувся вперед і поцілував мене в губи. — Як ти? 

— Почуваюся дуже щасливою, — зізналася я. — А  ти?

— Я теж, — він усміхнувся. — Я тепер ніколи тебе не відпущу, — прошепотів мені на вухо. — Ми завжди будемо разом.

— І на бої мене братимеш? — одразу запитала я, усміхаючись. — Тоді мені так і не вдалося подивитися, через ту облаву…

— Щодо боїв не знаю, — він зітхнув. — Все ж, це дещо небезпечно, ти ж бачила, що трапилось. Може, Тарас має рацію, і краще тобі не ходити туди. 

— Шкода, — я зітхнула. — Ну в якісь інші місця ми будемо ходити разом, правда? 

— Так, обовʼязково будемо, — Вадим усміхнувся. — Ми ж тепер зустрічаємось, тож я буду водити тебе на побачення. 

 — Ура! — тепер уже я обняла його й поцілувала. — Зараз, певно, я в душ, а потім приготую сніданок?

— Добре, я сходжу у себе, а ти у себе? Бо інакше я знову можу спокуситися… А краще пару днів нам потерпіти з цим, щоб все було добре, — він провів долонею по моїй талії. 

 — Ага, добре, — я відчула, що трохи червонію. — Я кохаю тебе!

— Я теж кохаю тебе…

***

Після сніданку я мила посуд, коли задзвонив мій телефон. 

 — Вадиме, принеси. будь ласка мобільний, в мене мокрі руки! — попросила я. 

— Добре, — кивнув Вадим і пішов за моїм телефоном, але коли він повернувся, я побачила, що він трохи насуплений. — Тримай. 

Поглянувши на екран, зрозуміла причину цих емоцій на його обличчі — бо мені дзвонив Тимур. Вирішила поговорити при Вадимові, щоб він не думав, що я щось приховую. 

 — Привіт, Тимуре, як у тебе справи? — запитала його. 

— Привіт! Все круто, я тому і дзвоню! Памʼятаєш те відео, ну, з твоїм зізнанням? — запитав він емоційно. — Воно залетіло в моєму режисерському тіктоці! Одразу триста тисяч переглядів, але може до завтра буде і мільйон! 

 — Клас,  я думаю, тобі треба брати участь у якихось конкурсах! — сказала я. 

— Тут всі питають твої контакти, як акторки… Але я авжеж, нікому не даю контактів… То хіба що напише якийсь офіційний аккаунт телеканалу чи щось таке, тоді, певно, треба буде дати? Хоча б інстаграм, не номер?..

***

гортай далі, там продовження ------------>