34. Дана

Коли я дізналася про парі, то спершу трохи розгнівалася на Тараса. Невже він не міг просто по-людському попросити Вадима взяти мене на квартиру, без цих витівок? Але все ж, якби не він, ми б з Вадимом ніде просто не перетнулися — у нас різне коло спілкування, ми різного віку, а це було б сумно, якби я прожила все життя, так і не зустрівши б його. Тому  я пересердилась, і слова про те, що почуваюся найщасливішою людиною у світі, не були перебільшенням.

Навпаки, в мене наче камінь з серця впав від того, що більше не доведеться нічого приховувати ні від батьків, ні від Тараса. Ми з Вадимом можемо бути разом на цілком законних підставах. 

А ще те, що він обіцяв мені по приїзді,  викликало в мене приємне хвилювання. Тому я почувалася немов дитина, яка от-от розгорне різдвяний подарунок. 

— А ти нас познайомиш із своєю дівчиною? — запитала я в Тараса. 

— Ой, ну це не такі прямо серйозні стосунки ще, — він махнув рукою. — Тобто, ми співпадаємо в ліжку, але хто зна, як далеко це зайде в інших, не горизонтальних площинах. Але мене ти, Вадиме, чув! З Даною так не можна! — тут же додав він.

 — Значить, ти ще не закохався, — резюмувала я. 

— А ти прямо закохалась? — перепитав одразу Тарас, поглянувши на мене.

— Не розпитуй її! — Вадим відповів швидше, ніж я встигла щось сказати.

Я відчула, що червонію, це було так зворушливо. Він старався захистити мене від усіх, хоча з Тарасом я й сама могла дати собі раду. 

 — Звичайно, ми обоє закохалися, — сказала я. 

— Ну, тоді добре, — здається, Тарас заспокоївся. — Якщо ви обоє закохалися, значить, все буде добре. 

Я  скоса поглянула на Вадима — чи не образився він на мене через те, що я сказала не лише про свої почуття, але і про його. 

— Вадим мені теж сказав, що кохає тебе, — додав Тарас, коли зрозумів, що Вадим не буде нічого казати.

— Бляха, та ти можеш нарешті стулити свою пельку? — здається, Вадима дратувало те, що робив Тарас. Але його нервовий тон видав хвилювання.

 — Я знаю, — я простягнула руку і торкнулася плеча Вадима. Якби він не був зараз за кермом, певно, я б його обійняла і поцілувала, але не хотілося стати винуватцем ДТП. От приїдемо додому, тоді все надолужимо…

 — А що тобі казали мої батьки? — я поглянула на Тараса. — Ну, щодо того, що Вадим старший за мене?

— Ну… Вони розпитували про нього в більшій мірі, ніж самі щось казали, — відповів Тарас замислено.

— І що вони розпитували? — запитав вже Вадим. — Що ти їм сказав там про мене? 

Я раптом подумала, що батьки можуть не схвалити Вадимову роботу. Вони були в мене досить консервативних поглядів. Хоча, може, офіційно його заклади й називалися спортклубюами, тоді нормально. 

— Та про все… Ну, я сказав, що ти нормальний чоловік, хороший друг, що, думаєш, я б тебе підставляв якось? Хоча, якщо вони дізнаються про нашу роботу більш детально, впевнений, вони будуть не в захваті. 

— І то правда, — Вадим кивнув. — Ну, дякую, що не видав зайвого. 

Ми висадили Тараса біля його будинку, а тоді поїхали додому. Вже перед тим, як вийшли з машини, я сказала:

 — Не можу повірити, що ми тепер справді пара. Іноді здається, що  зараз я прокинусь і зрозумію, що все це лише мені наснилося…

— Мені теж інколи так здається, — він ледь усміхнувся. — Ходімо додому, — знову його голос звучав схвильовано.

Я поглянула на Вадима і відчула, що мені перехопило дихання від хвилювання. Зараз ми нарешті залишимось на самоті… Як усе буде? Було трохи страшно і разом хвилююче. Бо я хотіла цього. І хотіла, щоб це був саме він. Щоб він став моїм першим і єдиним вже сьогодні, зараз…

***

гортай далі, там продовження ------------>