Тарас вирячався на мене і вже хотів щось сказати, коли я сказав перший:
— Ходімо поговоримо, — я кивнув у бік лоджиї.
Тарас заторможено кивнув і ми вийшли з кімнати. За пару секунд вже були на лоджії і тоді Тарас вже не підбирав слів:
— Якого біса, ти обіцяв мені!
— Ти теж обманув! — обурився я. — Скинув на мене племінницю, як виявилось. Ніяке це було не випробовування! Хоча пофіг, це все неважливо… Я хочу бути з Даною, — я поглянув на нього. — Я… кохаю її.
— Справді? — ошарашено перепитав друг. — Ти не жартуєш наді мною?
— Ага, — я кивнув. — Я намагався не зближатися з нею, але відтоді, як вона почала спати в моєму ліжку, марив нею. Ти знав, що вона ходить уві сні? Вона лягала до мене майже щоночі... Це було ще те випробування… Я навіть кота їй пробачив, того дурного Пушка, — слова плутались, але я хотів цим поділитися, бо ні з ким не ділився.
— Я не знав, що вона ходить уві сні, — розгублено сказав Тарас. — То ви тепер теє? Займалися сексом?
— Ні, не займалися ще, — я похитав головою. — Ну, але це буде в найближчому майбутньому. І так, парі я програю, ну, пофіг. Я хочу бути з нею.
— Ну, якщо ви обоє того хочете, і її батьки не проти, то я теж не заперечую, — він усміхнувся. — Але тобі все ж доведеться одягнутися в рожеве!
— Ну, одягнусь, — я теж усміхнувся. — Подумаєш… Ти правда не проти? Не хочу, щоб наша дружба через це постраждала, щоб були таємні образи і все таке.
— Я дуже радий за вас, справді, — він обійняв мене і поплескав по плечу. — Дана, вона для мене не так відчувається племінницею, як сестрою. У нас невелика різниця у віці. Тому я радий, що вона знайшла собі гідну пару. Але ти ж дивись, не ображай її!
— Я думав, що знаючи мене, ти будеш більш проти, — я усміхнувся. — Ну, але я дійсно серйозний щодо неї. Я її не ображу, обіцяю…
***
Ювілей проходив добре. Зібралась купа родичів Дани, вони всі цікавились нашими стосунками, це трохи напружувало, але все одно я був щасливий. Ми більше не грали парочку, а дійсно нею були.
Ввечері вже коли гості розійшлися, окрім нас трьох — Дани, Тараса і мене — ми всі разом допомагали прибирати зі столу, мити посуд і таке інше. Я подумав, що це було круто. Мені дуже сподобалось бути частиною їі родини…
А потім, після довгих прощань, ми втрьох сіли в мою машину, і поїхали до Києва.
— Дано, хочеш побачити, який модний прикид рожевого кольору скоро придбає собі Вадим? — раптом хитро усміхаючись, запитав Тарас.
— Наче не помічала за ним схильності до цього кольору, — відповіла Дана.
— Твій дядечко посперечався зі мною, що я не зможу перед тобою встояти. Я думав, що зможу. Я програв і тепер муситиму відкривати наступні бої в рожевому костюмі, — закотив очі я.
— Що? — вона наступила брови і повернулася до Тараса. — Від тебе я точно такого не очікувала!
— Якби не це парі, я б вже давно тобі зізнався, — продовжив я. — Ну, в сенсі, що ти мені подобаєшся… Дуже… Бляха, Тарасе, це все не так мало бути! Треба було тобі це парі зараз згадувати?
— У закоханих не має бути секретів одне від одного! — він підняв догори вказівний палець. — І якби не це парі, то ви б узагалі не познайомились! Так що можна сказати, я ваш персональний Купідон!
— Скоро я тебе висаджу з машини, радій, що не прямо зараз, — я ледь насупився. — Дано, не ображайся за те парі, ну, там нічого поганого ж в принципі не було? — чомусь я не стверджував, а питав. Її питав, бо мені було важливо, що вона думає на цей рахунок. Я дуже не хотів, щоб вона ображалася.
— Все нормально, — вона легенько скуйовдила моє волосся. — Як кажуть, все на краще, тепер ми разом, і я почуваюся найщасливішою людиною на світі, так що пробачаю цього “Купідона”!
Ось і чергова глава!
Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна, ви вводите тільки пошту і придумуєте пароль, або як в інших додатках, реєструєтесь прямо через фейсбук =)
Якщо зареєструєтесь, будете завжди мати цю книгу під рукою, щоб читати щовечора)
Також чекаю на коментарі!