32. Дана

Це був дуже насичений подіями день, багато довелося пережити — як радісного, так і хвилюючого. Тож зараз, в теплих обіймах Вадима, мої очі заплющились самі собою.

Я лише встигла прошепотіти “Добраніч”, і поринула в сон…

***

А коли розплющила очі, за вікном уже був день. Вадим спав, і я не хотіла навіть ворушитися, щоб не тривожити його. Але він, наче відчув мій погляд, розплющив очі і усміхнувся, простягнувши долоню до моєї щоки:

— Привіт… — він ледь облизнув губи і подався вперед, торкаючись моїх губ своїми.

— Ти так солодко спав, я не хотіла тебе будити. Але ти сам прокинувся, — прошепотів я, обіймаючи Вадима. 

— Я хотів прокинутися. Бо чим швидше завершиться цей день, тим швидше ми дістанемось додому і… — він торкнувся долонею моєї талії і трохи пртис мене до себе і я відчула, що він дуже збуджений.

Я відчула, як по моєму тілі немов пройшов електричний струм. Це було несподіване, але приємне відчуття. 

— Ти вмієш спокусити, — прошепотіла, дивлячись з усмішкою йому в очі. 

— Це все ти на мене так впливаєш, — він знову поцілував мене, але все ж неохоче відсторонився. — Так, треба мені піти в душ і трохи охолонути. Бо ти мене з розуму зводиш…

— Може помити тобі спинку? — запитала я, мені не хотілося розлучатися з ним навіть на мить. Хотілося всюди ходити за ручку, немов я була маленькою. 

—  Якщо ти підеш зі мною в душ, я не зможу втриматися і все буде неправильно.. — він чмокнув мене в носик. — Повернемось додому вже скоро. Там я буду робити з тобою все, що захочу… — додав він мені на вухо. 

Я відчула, що червонію.

— А може, це я буду робити з тобою все, що захочу, — усміхнулась йому. 

— Я не проти, — він все ж неохоче відсторонився. — Але якщо ти зараз не припиниш мене спокушати, твій батько мене вбʼє! Все, пішов!

Він встав з ліжка і пішов до вбиральні, я заглядалась на нього, не змогла втриматись і не поглянути туди… Почервоніла, добре, що він швидко сховався за дверима…

***

Коли Вадим вийшов з ванної в одному рушнику, я ще раз помилувалася його м’язистою фігурою. Шкода, що ми були не вдома, в тому випадку могли б нікуди не йти і провести ранок лише удвох. Але зараз на нас чекали батьки, тож залежуватися в ліжку було неввічливо…

Коли ми вийшли до сніданку, то раптом почули у вітальні знайомий голос. 

— Здається, Тарас приїхав,  — прошепотіла я. 

— Хіба ти не казала, що він не приїде? — здивувався Вадим. — Я обіцяв йому, що не чіпатиму тебе…

— Я думала, що він не приїде, бо не любить родинних свят, — сказала я. — Але ж бачиш, приїхав! Ходімо, привітаємось. Ти ж мене не чіпав, тому тобі нема чого боятися… 

— Він же не знає про наші стосунки… Блін. Я не те щоб боюсь. Просто ми домовлялися, я казав, що не буду…

— Все одно рано чи пізно дізнається… Не будеш же ти все життя приховувати це від нього?

— Ну, не буду, — погодився він. — Добре, хай буде так. Зараз скажемо.

— Я можу сама все залагодити, — сказала я. 

— Я мужик чи ні, не треба, щоб ти щось залагоджувала, — серйозно сказав він. — Зараз я йому сам все поясню!

Як тільки ми відчинили двері, мама вигукнула: 

— А от і вони, наша парочка, як вам спалося, не тісно було? 

Тарас аж завмер від здивування з недонесеною до рота чаркою.

— Ви ж там нічого такого не робили? Ти обіцяв мені! — додав батько. 

— Якого біса?! — Тарас вирячився на Вадима.

— Ми зустрічаємося, — сказала я.  — От якраз хотіли тобі сказати…

***

гортай далі, там продовження ------------>