31. Вадим

Я весь час вважав Дану дівчиськом, яка навіть не думає про подібні речі, якій важливе тільки її хобі, і більше нічого. 

Але сьогоднішній вечір перевернув все. 

Мені вже було все одно на парі та інші дурниці. Я хотів цілувати її губи, хотів бути поруч. 

— Я думав, я видав себе набагато раніше, — зізнався я. 

— Мабуть, ти гарно вмієш зберігати покерфейс, — вона ледь усміхнулася. 

— Ага, напевно, — я кивнув і пригорнув її до себе. — Так, давай все ж спати… Бо поки ти так близько, я ніяк не можу заспокоїтись. Чуєш, як воно бʼється? Серце. 

Казав одне, а робив інше. Сказав, що треба спати, а сам обіймав. Логіки в мені зараз було десь близько нуля відсотків. Все було на емоціях. Ну, ми ж не зізнались прямо в коханні. Та і не так все це має відбуватися. Хоча, бляха… Я не планував подібного. 

 — Так, дуже б’ється, — вона провела долонькою по моїх грудях. — В мене теж, ось послухай. 

— Якщо моя рука зараз торкнеться тебе там, я сто відсотків порушу ту обіцянку, — я подався до її вуха. — Бо вона ковзне нижче. І піжама тебе не захистить. 

 — Ти такий смішний, — вона тихенько засміялась. — І такий грізний…

— А ти нічого не боїшся, бо знаєш, що зараз я пообіцяв стриматись. Ото і смикаєш кота за вуса, — я чмокнув її в щоку.

 — Ага, — вона кивнула. — Мені поряд з тобою нічого не страшно. 

— Лягай вже, — я трохи  відсторонився. — Нам ще треба пережити завтрашній ювілей. Хоча чесно кажучи, я хочу вкрасти тебе звідси прямо зараз.

 — Давай уже, вдягни свої боксери, я заплющу очі і не буду дивитися, — пирхнула вона. 

— Добре, — я кивнув. Міг би ще пожартувати, що може дивитись, але не був впевнений, що це така вже хороша ідея. У мене, авжеж, витримка ще та, але і я не залізний. — Заплющуй. 

Дана заплющила очі і для надійності ще й долонями затулила, хоча не факт, що не буде тихцем підглядати, бо це ж так зручно зробити через щілинки між пальцями. 

Я був щасливий зараз. Виходило, ми практично зізнались в почуттях. Це був великий прогрес.

Коли я натягнув боксери то обійняв її, поваливши на ліжко, і чмокнув у ключицю, яку було видно в розрізі піжами. 

 — Ай, лоскітно, — захихотіла вона. — Ти колешся щетиною!

— Звикай, буду колотися, — я пригорнув її до себе. — То що, виходить, ми зустрічаємось? Ну, блін, в сенсі, ти будеш зі мною зустрічатися по-справжньому? 

Здається, я навіть хвилювався. Як підліток, їй-Богу! Це все вона робила зі мною… Зводила мене з розуму, змушувала втрачати будь-який самоконтроль.

 — Так, — Дана з ентузіазмом закивала. — Будемо ходити на побачення і всяке таке! 

— І своєму режисеру ти скажеш, що я — твій хлопець, — одразу додав я. 

 — Авжеж, — відповіла вона. — І ти більше не будеш ревнувати мене до Тимура!

— Ну… Це не факт. Бо я ду-у-уже ревнивий, — зізнався я, знов торкаючись губами її ніжної шкіри. 

 — Значить, ти не впевнений у собі? — вона насупила брови. — А дивлячись на тебе, одразу і не скажеш…

— Чому одразу не впевнений в собі? Просто неприємно, коли твою дівчину роздягає поглядом хтось інший, — не погодився я. 

 — Та ну, Тимур мене не роздягає поглядом, — не погодилась вона. — Ми просто друзі. І колеги по улюбленій справі. 

— Ну, добре, я постараюсь не так ревнувати. Бо тепер ми все ж разом, значить, мені дійсно вже нема чого переживати… 

Я ледь не сказав ще пару слів. Тих, до яких зараз, певно, не був готовий. Все ж, не хотілось просто піддатись моменту. Хотілось, щоб все було зважено. 

Тому я пригорнув її ще ближче і заплющив очі.

— Добраніч, Дано….

***

гортай далі, там продовження ------------>