30. Дана

Він був такий спокусливий у цьому рушнику, мені уявилося, як він зараз обійме мене, притисне до себе… Фантазія понеслася так швидко, що слова не встигали за думками. Я витріщалася на нього, як дурна, розуміла, що Вадим жартує, але раптом він дійсно збирається спати без одягу? Що тоді мені робити?

 — Я не боюся, — раптом сказала, поглянувши йому в очі.  — Але чи тобі буде зручно, якщо я побачу… е-е-е… ну ти розумієш, що я мала на увазі…

— Думаєш, мені там є чому соромитись? — він знову вигнув брову, як тоді, коли був зовсім близько, коли тільки повернувся.

 — Ти обіцяв моєму батькові, — нагадала я, відчуваючи, як мої губи розтягуються в усмішці.  — А обіцянок потрібно дотримуватися!

— Коли я обіцяв не спати голим? — він ледь схилив голову на бік і, здається, насолоджувався тим, як я поступово починаю панікувати.

 — Ти спеціально провокуєш мене! — видихнула я. 

— Може, трошки, — не став він сперечатися.

 — А ти сказав сьогодні, що це станеться, коли я буду готова… — почала я. Потім нібит замислилась, дивлячись на нього. 

— Ага, — він кивнув. Я помітила, що Вадим в цю мить сковтнув слину, а усмішка, та, грайлива і бешкетна, зникла. — Коли будеш готова, — повторив луною за мною.

 — А як взагалі дізнатися, коли я готова? Будуть якісь ознаки? 

— Ну… — він взяв мене за руку і поклав мою долоню собі на груди. Які все ще були вологі від душу і страшенно гарячі. — Коли ти захочеш більше, ніж будеш боятися. Думаю, це означатиме, що ти готова.

 — Хм, треба над цим подумати, — я провела пальцями по його грудях і спустилася нижче, аж до самого рушника.

— Я щойно двадцять хвилин вбив, щоб не вийти до тебе в повній бойовій готовності. Ще мить і всі мої старання підуть на смарку… Чи ти вже готова? — він виділив це "вже" і одночасно з тим, як вимовляв це слово, зазирнув мені в очі.

 — Іноді мені здається, що так і є, — я зітхнула. — Мені хочеться, щоб ти цілував мене, обіймав, дивився так, як зараз…

Він знову сковтнув слину. А потім торкнувся долонею моєї щоки і подався вперед, торкаючись губами моїх губ. Від цього легкого доторку в мене по всьому тілі побігли мурашки. Я обняла його і відповіла на поцілунок. Подумала, що зараз я дійсно готова на все, бо дуже кохаю його… Хоча, Вадим, мабуть, про те не здогадується, для нього я всього лиш маленька дівчинка…

— Бляха, — видихнув він мені в губи і ледь відсторонився. — Ні, так не буде. Не тут… — він дивився на мене ледь спʼянілим поглядом, хоч до того і не пив. Мої батьки не були фанатами алкоголю, ну, вже завтра може тато чарочку на сам ювілей і випʼє… Але сьогодні ми не пили.

 — Так, давай будемо відпочивати, — я ледь перевела подих. — Завтра буде багато людей, усі ті застілля… Тож краще виспатися. 

— Не тому, — він, здається, вловив в моєму голосі нотки розчарування, які я ніби як, ну, на мою думку, доволі вдало приховувала. Вадим легенько обійняв мене. — Просто тому що це має бути не так. 

 — А як? — запитала я, поклавши голову йому на плече.  — Як у кіно?

— Принаймні, я б хотів, щоб в будинку в цей час були тільки ми… — він торкнувся губами моєї маківки. — Давно ти зрозуміла?... 

Не знаю, чи він питав про мої почуття, чи про те, чи помічала я його власну зацікавленість мною.

 — Недавно, — відповіла я, вирішивши трохи покривити душею, бо насправді я вже давненько думала про нього не просто як про друга. Але раптом він не це мав на увазі? Не хотілося знову опинитися у незручному становищі.

***

гортай далі, там продовження ------------>