28. Дана

Побачивши, що мені потрібно рятувати ситуацію, бо Вадиму може бути непереливки, я усміхнулася до батька:

— Ну… ми в одному ліжку спали, але це було не те, що ти подумав… Ми сексом не займалися! 

— Але ти сказала, що ви оберігаєтесь! — здивувалась мама.

 — Ну так, кращий захист — це не займатися сексом взагалі, — тут я вже зовсім зніяковіла. 

— Я питала про презервативи! І ти сказала, що ви ними користуєтесь! — продовжувала вона.

— У нас сексу ще не було, — встряг Вадим. — Це правда. Але ми дійсно спали в одному ліжку багато разів. Ну… А чому ні, ми все ж зустрічаємось. 

— А це нормально? — батько підозріло глянув на Вадима. — Може в тебе це… імпотенція? Нам онуки потрібні! 

— Не зараз, —  тут же додала мама. — Але пізніше будуть потрібні! 

— Все у мене з цим впорядку, — пробурмотів Вадим. Поруч з моїми батьками він виглядав ніби молодшим і це навіть було трохи кумедно. 

 — Просто ми вирішили, що будемо цим займатися після одруження, — ляпнула я. — Хіба це погано? 

— Ні, так ми  не домовлялись! — тут же сказав Вадим.  — В сенсі, ми домовлялись не зовсім так! В сенсі, ми маємо краще пізнати одне одного і коли вже Дана буде впевнена… От тоді.

 — Ну, це добре, — мама раптом заусмиіхалась. — Дуже рідко зараз можна зустріти таких розумних чоловіків! То вам разом стелити чи окремо?

 — Можна й разом, — сказала я, відчуваючи, що червонію. — У вас же місця небагато, а ще, певно, тітка Галя приїде…

— Так, це буде зручніше, — закивала мама. 

— Але щоб в нашому домі ні-ні! — похитав пальцем батько, дивлячись на Вадима. 

 — Тату, — я з докором глянула на нього. 

— Я б так не ризикнув, — серйозно сказав Вадим. 

 — Тоді іди, Дано, постели в своїй кімнаті, там постільне в шафі лежить, — заусміхалась мама. 

 — Так, — я швидко вискочила з кімнати, бо мені все ще було соромно перед Вадимом. Але не так за безцеремонність моїх родичів, як за те, що я так тупо ляпнула про те одруження. Хто мене тягнув за язик? Самі вирвалися ці дурні слова Тепер Вадим буде думати. що я маю якісь плани одружити його з собою…

Коли я постелила ліжко, то не знала, що робити. Іти назад до батьків не хотілося. Може, лягти і прикинутись сплячою, тоді, принаймні серйозна розмова з Вадимом відкладеться до ранку…

Але не встигла я здійснити задумане, як двері відчинилися, і в кімнату увійшов Вадим. 

Він виглядав трохи втомленим, але коли наші погляди зустрілись, ледь усміхнувся:

— Оберігаємось? — його брова поповзла вгору. 

 — Я не знала, що ти скажеш батькові, ми про це не встигли домовитися, — пробурмотіла я. 

Він якось так дивився на мене, в його очах плясали бісики, він продовжував усміхатись. Зробив пару кроків в мій бік і вже за мить ми опинились доволі близько. 

— Якби я сказав твоєму батькові, що роблю з тобою все, що хочу, він би мене вбив… — прошепотів він мені в губи.

 — Так, — погодилась я, відчуваючи, що в мене аж коліна затремтіли від цих його слів і від того, що він так близько. — Але ж ти гарно викрутився з цієї ситуації, це я наробила дурниць… Вибач будь ласка…

Він якусь мить дивився на мене трохи розфокусованим поглядом, здається, його очі опустились на мої губи. 

— Вибачаю. Іди в душ, — він відвів погляд і ледь відсторонився.

 — Добре, — я усміхнулась, рада, що він більше не сердиться на мене. Швидко прийняла душ, а коли вже зібралася виходити, побачила, що забула взяти свою піжаму. Загорнулася у рушник, підійшла до дверей і визирнула назовні.

 — Вадиме, принеси мені піжаму, будь ласка, — звернулася до нього.

***

гортай далі, там продовження ------------>