27. Вадим

 — Скільки тобі років? — запитав він.  — Подобаються зовсім юні дівчата?

От цього питання я і очікував. Знав, що на ньому все і загостриться. Але на диво правильні слова доволі легко знайшлись:

— Ні, мені не подобаються ніякі юні дівчата, — сказав дещо схвильовано. — Ну, в сенсі, мені подобається Дана. Тільки вона, от. І не тому що вона юна, чи щось таке, просто тому що це вона. 

Тоді він ще трохи порозпитував мене, але коли я сказав про Тараса, здається, трохи розслабився.

От тільки в дечому я все ж облажався, коли виказав спеціальність Дани… Чорт.

— Ви не знали? — запитав у нього. — Не кажіть будь ласка їй, що я сказав. І не сваріть. У неї дуже добре виходить. Вона талановита. І якщо не сказала, певно, боїться вашої реакції… Але ж ви хороший батько, так турбуєтесь про неї. Думаю, ви не хочете, щоб вона займалась все життя тим, чого не хоче? А то отримає освіту і піде працювати все одно на інше, хіба є в тому сенс? 

 — Але професія акторки — то не серйозно, — насупився батько Дани. 

— Чому несерйозно? Це така ж робота. А якщо стане відомою, то заробляти буде точно краще за журналістку. Тим паче, це суміжні професії. Акторка і ведучою потім може легше стати. Легше пробитись, наприклад, на телебачення. Бо вона вмітиме поводитись перед камерами.

 — Кажуть, щоб отримати ролі, вони мають спати з режисерами. — буркнув він. 

— Дана ніколи не спатиме ні з якими режисерами, — я насупився. — Вона всього сама добʼється, ось побачите. 

 — Ну, якщо в неї не вийде, то хай здобуває нормальну професію, — відповів він. — От вона вже один раз не вступила, навішала нам лапші на вуха, а тепер може знову не вступить.. То якщо й цього разу буде в прольоті, хай іде до іншого вишу! 

— Вона вступить, ось побачите. Все буде добре.

Я подумав, що якщо треба, можу навіть за неї домовитись. Аби тільки вона не робила те, що не хоче. Але чи прийме такий варіант Дана? Чомусь я сумнівався в цьому…

***

Коли ми заходили в будинок, я побачив, як Дана поспішно бігла до великого столу в вітальні і раптом вона спіткнулась.

Тарілки, слава богу, порожні, вислизнули в неї з рук і розбились, а вона впала на коліно.

— Дано, ти в порядку? — я швидко підійшов до неї і подав їй руку. 

— Ти все ж побила їх, — зітхнула її мама, також виходячи до нас на шум побитих тарілок.

 — Вибач, мамо, — Дана опустила погляд. 

— У тебе кров на пальці, — я взяв її за руку. — Боляче? Іди може пластир наліпи, а я зберу ці уламки. 

 — Дякую, — вона знічено мені усміхнулась. — Сама не знаю, як так вийшло…

— Просто ти знову про щось замріялась, — пробурмотіла мама. — Я тебе знаю.

Я не міг грубити її батькам але чомусь в цю мить, як і тоді, коли її батько так зверхньо ставився до того, чим Дана займається, мені хотілось нагрубити. Але я терпів. 

Але щоб вона відчула мою підтримку, я підніс її порізану долоньку до своїх губ і поцілував. Хотілось, щоб вона трохи розслабилась.

Я побачив, як на її обличчі з’явилася несмілива усмішка, яка стала ширшою, і  вона дивилася на мене із вдячністю. 

— Іди, — сказав неголосно і відпустив її руку. 

Вона кивнула і пішла у ванну кімнату. 

А я швидко зібрав уламки, поки її не було…

***

Мені здалось, що хоч ювілей її батька був завтра, але святковий стіл накрили сьогодні. Тут була купа страв, все було дуже смачно. Мама Дани була кухарем від Бога. Я щиро хвалив її за кожну страву. А коли ми вже повечеряли, то її мати раптом сказала: 

— Може, ви втомилися з дороги? Дано, постели у своїй спальні, там диван можна розкласти, ви обоє нормально поміститесь. 

— Щось я не зрозумів… — її батько загрозливо глянув на мене. — Хіба ти мені не казав пару годин тому, що ви ще не спали?...

***

гортай далі, там продовження ------------>