26. Дана

Коли ми прийшли на кухню, мама одразу почала мене розпитувати про Вадима. 

 — Де ви познайомились? У вас усе серйозно? Ким він працює? — питання сипалися так швидко, що мені довелося відповідати на всі одразу. 

 — Серйозно. Вадим бізнесмен. Познайомилися, коли я прийшла знімати в нього кімнату…

— Як взагалі так вийшло, що ти збиралась знімати кімнату у чоловіка? — жахнулась мама. 

 — Ну, він друг Тараса, — викрутилась я. — Поскільки Тарас не міг цього разу поселити мене в себе, бо в нього… е-е-е… ремонт, — я подумала, що про дівчину Тараса не варто згадувати, раптом вони вже розійшлися, а тут родичі нападуть з розпитуваннями і на нього, адже він був ще старший за мене і його хотіли одружити значно сильніше, ніж мене. — Тарас мені порекомендував Вадима як чесного і порядного…

— Я поговорю з Тарасом, подумати тільки, відправити тебе жити до самотнього чоловіка… — не вгавала вона. — Який же він порядний, якщо коли ти до нього вʼїхала, спокусив тебе? — вона насупилась. — У вас вже все було, я в цьому не сумніваюсь!

 — Ну ма, я вже повнолітня, — пробубніла я, відчуваючи, що червонію.  — Ніхто мене не спокушав, а якщо щось і було, то це за спільною згодою…

— Сподіваюсь, ви користуєтесь презервативами? — вона уважно поглянула на мене.

 — Так, — я кивнула, сподіваючись перевести розмову на іншу тему. — А твої сестри вже приїхали? На котру годину буде святкування?

— Ні, вони будуть трохи пізніше. Я спеціально запросила тебе раніше, щоб ти допомогла… Хоча, толку від тебе на кухні мало, — вона зітхнула. — Ну, хоч носити все зможеш. Не побий посуд, як минулого разу… 

 — Постараюся все донести цілим, — я відчула невдорволення через те, що вона продовжує ставитись до мене, як до маленької.  — Можу зараз уже щось віднести, що готове?

Мені не терпілося послухати, про що там розмовляють тато з Вадимом і в разі чого прийти Вадиму на допомогу. 

— Давай, розставляй посуд. Щоб все було готове до приходу тіток і бабусі… 

Я кивнула, взяла тарілки і попрямувала до вітальні. Наскільки зрозуміла з голосів, що лунали з-за нещільно зачинених дверей, тато з Вадимом влаштувалися саме там. Я тихенько підійшла до самих дверей і прислухалась, мені було цікаво почути, про що вони розмовляють. 

— Ні, мені не подобаються ніякі юні дівчата, — почула дещо схвильований голос Вадима. — Ну, в сенсі, мені подобається Дана. Тільки вона, от. І не тому що вона юна, чи щось таке, просто тому що це вона. 

 — Де ви познайомилися? — суворо запитав батько, і я затамувала подих. Раптом наші з ним версії матимуть якісь розбіжності, і батьки нам не повірять?

— Ну еее… Тарас нас познайомив, — Вадим, схоже, теж вирішив казати правду, ну, відносну. — Тарас — мій найкращий друг. І працюємо ми разом. 

 — Он як, — голос батька трохи пом’якшав.  — Ну добре, а у вас з Даною все серйозно? Ви збираєтесь узаконювати свої стосунки?

— Чесно, ми ще не думали над подібним. Ну, я думаю, Дані варто спочатку поступити, зосередитись трохи на карʼєрі і все таке. Вона і сама цього хоче, вона дуже цілеспрямована, їй подобається акторство, — сказав Вадим з теплом у голосі. 

 — Акторство? — перепитав батько. — Я думав, вона на журналістику  вступає…

***

гортай далі, там продовження ------------>