24. Дана

Мені  снилося, що ми з Вадимом танцюємо. Це був повільний танець, грала дуже гарна, незнайома мені музика, а його руки обережно пригортали мене до себе, його очі дивилися в мої очі, а потім він нахилився і поцілував мене… Я відчула себе найщасливішою на світі. І прокинулась…

Спершу не могла зрозуміти, де знаходжусь, це не було схоже, ні на мою кімнату вдома, ні на кімнату в квартирі Вадима. Але тут я повернула голову і побачила самого Вадима, який дивився на мене точнісінько так, як у моєму сні. І впізнала його спальню…

Чорт, я лежала в його ліжку! Це я вчора так напилася, що нічого не пам’ятаю? Наче в тумані пригадувала, як не могла йти і він заніс мене на руках у вбиральню… Мені було так соромно, хотілося крізь землю провалитися… Що він тепер про мене думає? 

 — Я мабуть… забагато випила вчора, — пробурмотіла, майже повністю заховавшись під ковдру. — Вибач…

— Нічого, — пробурмотів він. Здається, він теж почувався трохи незручно. — Все нормально. Навіть приємно прокидатись не самому. 

 — Ти не скажеш Тарасу? — вирвалося в мене. — Бо він мене уб’є! 

— Давай це залишиться між нами, — погодився Вадим. — Бо вбʼє він в першу чергу все одно мене, — він усміхнувся. — Еее… Ти можеш будь ласка встати перша?

Я спочатку не зрозуміла, чому він про це запитав, а коли до мене дійшло, я відчула, що червонію. 

 — Тільки ти заплющ очі і не дивись! — сказала швидко. — Поки я не скажу, що можна!  

— Добре, — погодився Вадим і заплющив очі, так і лежачи повернутим до мене. Зараз я могла навіть розглянути його. 

Я відкинула ковдру і з полегшенням побачила, що лежу в піжамі. Правда, було неясно, чому я опинилась у піжамі, значить після нашого кіносеансу я ще побувала в своїй кімнаті? А вже потім пішла сюди? Пам’ятаю, що коли Вадим мене ніс на руках, я була в топі і спортивках. Нічого так і не зрозумівши, я вилізла з ліжка і підбігла до дверей. Вже сховавшись за ними, гукнула:

 — Можеш дивитися! 

І тут же зачинила двері й пішла до себе у спальню…

***

Перевдягнувшись,  пішла на кухню і почала готувати сніданок І тут згадала, що завтра ювілей тата, і я пообіцяла приїхати до батьків, ще й хлопця свого привезти. Згадавши це, я аж застогнала вголос. 

Цієї миті до кухні якраз заходив Вадим. Він поглянув на мене і запитав: 

— Чому така нещасна? Невже через те, що прокинулась в моєму ліжку? Все одно нічого такого у нас не було…

 — Ти пам’ятаєш, про що ми вчора говорили? Про поїздку до моїх батьків, — нагадала я. 

— Ага, — він кивнув. — Поїдемо, коли скажеш. Коли там у нього день народження? У батька, здається?

— Завтра, — зітхнула я. — Їхати треба сьогодні. Я так не люблю ці сімейні збіговиська…

— Ну, якось переживемо ті "збіговиська", все буде добре, — підбадьорив мене Вадим. — Ой, у тебе, здається, щось горить! — сказав, поглянувши на плиту. 

За сніданком ми,  здається, уникали дивитися одне на одного. Як тільки я зустрічалася з Вадимом очима, то згадувала, як він ніс мене на руках, і потім як дивився на мене в ліжку… і я ніяковіла, бо мені здавалося, що він згадує те ж саме. 

Але потім, за зборами в дорогу, це відчуття вже стало не таким гострим. Я вирішила, що в разі чого краще перевести той випадок у жарт. І поклялася собі, що більше не буду брати в рот ні краплі спиртного, раз воно так на мене діє. Скажу навіть на цьому ювілеї, що п’ю якісь ліки, несумісні з алкоголем. Прийнявши таке рішення, я трохи заспокоїлась…

***
привіт) поставте будь ласка книзі сердечко:)