23. Вадим. Не пішла...

Знала б ти зараз, як по-дурному почуваюсь я… Коли ти засипаєш мене компліментами. Хочеться взяти тебе на руки, понести до спальні, покласти на  ліжко і цілувати-цілувати-цілувати, і щоб ти шепотіла моє імʼя….

— Чому по-дурному? — я торкнувся її долоні. В коридорі було темно, але очі звикли до темряви і я непогано бачив її. 

 — Не могла сама дійти до вбиральні, а якби ти був не ти, а хтось інший, то могло б трапитися що завгодно, — вона сконфужено усміхнулась. 

— Наприклад що? —  я зробив крок до неї, тепер ми були дуже близько.

— Ну ти що, не розумієш? — вона похитала головою. — Ну, правда, я вже знаю, що ти не такий, як інші чоловіки. З тобою я почуваюся спокійно і захищено. 

"Знала б ти, як мені зриває дах, коли ти поруч, вже так би не почувалася…"

— Ну, я дійсно не ображу тебе, — погодився я вголос. Подумав, що може зараз якраз той момент, щоб показати їй, хоч трохи привідкрити те, що зі мною коїться.

Але саме в цю мить ми чуємо телефонний дзвінок з вітальні. Це її телефон. Невже знову той режисер?

— Там тобі хтось дзвонить. 

 — О’кей, зараз гляну, — вона побігла до вітальні.

Я пішов за Даною. Сподівався, це не той придурок… Бо він одразу зіпсує мені весь настрій. 

Дана відповіла на дзвінок і я почув: 

— Привіт, мамо! Так, усе добре, вибач, що не подзвонила, закрутилась тут і забула. Так, готуюся до навчання. На вихідні приїду, авжеж. Я пам’ятаю, що у тата день народження. Ні, хлопця в мене немає… поки що, — тут вона якось кашлянула, ніби зрозуміла, що я її чую. — Ну добре, передавай татові привіт, люблю вас, скучила! До зустрічі у суботу! 

Вона відклала телефон і поглянула на мене:

 — Як ти думаєш, мама не спалила мене, що я п’яна? Я говорила так, як завжди? Чи ні?

— Ну, ніби, як завжди, — я усміхнувся. 

 — Тоді нормально, — вона усміхнулась у відповідь. — Я вже майже не п’яна, все вивітрилося. 

— Тоді що, додивимось фільм? Там ще є оливки з креветками всередині, мої улюблені. 

 — Ага, я теж їх люблю, — сказала Дана.  — Уявляєш, мама каже: “Приїзди на батьків день народження, можеш з хлопцем.”А де в мене той хлопець? Тимур хіба? 

— Та ну, який Тимур, — я одразу ледь насупився. — Я і то більше качу під твого хлопця. Ну, дивись, ми разом дивимось фільми, живемо разом, я ношу тебе на руках, а ще ми цілувались…

 — Так, — вона кивнула. — О, а поїхали зі мною? Тоді родичі перестануть цікавитися тим, чи в мене є хтось. Бо весь час запитують, набридло відповідати. 

— І ми будемо прикидатись парою?  — уточнив я, дихання одразу стало важчим. Чомусь уявив, що, може, ми вперше ляжемо у ліжко разом. 

 — Так, ну ти ж сам кажеш — ми дуже схожі на пару. Навіть не доведеться особливо прикидатися. Тарас, правда, теж приїде…. Ну попросимо його нас не видавати. 

— Добре, я не проти, — я знову кивнув. — Попросимо Тараса. 

Я розумів, що друг буде мене ще більше тепер підначувати, але мені було все одно. Я хотів поїхати з Даною в якості її хлопця, хай і фіктивного…

***

Цієї ночі я заснув на диво швидко. Хоч і хотів дочекатись, коли прийде Дана, але так і не дочекався. Може, вона сьогодні не планувала ходити уві сні, ну, після алкоголю?

Я заснув міцно і прокинувся тільки тоді, коли відчув, що на мене світять сонячні промені. 

Відчув, ніби обіймаю когось, але ж це було неможливо, Дана приходила тільки вночі і вночі ж і йшла назад.

Я розплющив очі і раптом побачив, що ні, вона цього разу не пішла… 

***

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна, ви вводите тільки пошту і придумуєте пароль, або як в інших додатках, реєструєтесь прямо через фейсбук =) 

Якщо зареєструєтесь, будете завжди мати цю книгу під рукою, щоб читати щовечора) 

Також чекаю на коментарі!