22. Дана

Вечір справді обіцяв бути гарним. Всі ці сьогоднішні пригоди, здається, більше зблизили нас із Вадимом. 

 — За гарний вечір, — з цими словами я підняла свій келих  і торкнулася ним Вадимового. — Ти, мабуть, уперше зустрів дівчину, яка любить жахастики?

— Так, — він кивнув і відпив напою, а потім взяв пульт від світла. У Вадима і такий пульт був. І відключив усе світло в кімнаті. 

Я присунулася до нього трохи ближче.Зробила ще один ковток, вино було дуже смачне. Взяла з тарілки оливку і поклала до рота. Чомусь уявила, як Вадим цілує мене. Добре, що в кімнаті було темно, і він не бачив, як я почервоніла…

— Страшно? — Вадим приобійняв мене за плечі, пригортаючи мене до себе. 

 — Ага, страшно, але коли ти поруч — вже не так, — я знову відпила вина, воно вже трохи вдарило мені в голову. Було на смак легке, але, як виявилося, досить підступне…

— Правда? — я почула його голос десь в районі моєї шиї, його гаряче дихання ніби обпікало шкіру. 

— Ти дуже мужній, — сказала я. — І сильний. 

Вадим якось так поглянув на мене, що мені знову стало жарко.

 — Тут якось так спекотно стало, тобі не здається? — я стягнула через голову кофтинку, залишившись тільки в топі. 

Вадим знову якось дивно поглянув на мене і сковтнув слину. Я подалась вперед і торкнулась долонею його щоки:

— А тобі не жарко? Можеш теж роздягнутися, все одно тут темно…

— Може, допоможеш? — він підняв руки вгору і вичікувально поглянув на мене.

 — Без проблем, — я взяла його футболку за краї і потягнула догори, за мить він залишився з голим торсом. Я відчула якесь хвилювання, вже й на екран забула дивитися. Налила собі ще вина, щоб приховати знічення. 

Вадим теж відпив зі свого келиха, причому відпив так, що там зовсім не залишилось вина. Тоді він взяв пляшку і долив нам обом ще. 

 — Ми так нап’ємось, — я засміялась. Було відчуття, що я вже напилась, але я не зізналася у цьому Вадимові. А то ще подумає, що я недостатньо доросла. 

— Хіба можна напитись просеко? — він усміхнувся, поглянувши на мене. 

Я помітила, що його погляд ковзнув вниз, з мого обличчя на мої груди в топіку.

 — Ну, я зазвичай п’ю трохи менше, ніж сьогодні, — я зрозуміла, що мені треба у вбиральню. — Я зараз повернуся. 

Але коли я встала з дивану, то в мене запаморочилось у голові і я сіла знову. 

 — Що робити, я не можу йти? — запитала я, стримуючи нервовий сміх. 

— А куди ти хочеш йти… Можу віднести тебе… — почула я його голос прямо біля вуха. 

 — Ну… — я зам’ялася. — У вбиральню! — випалила, бо вже відчувала, що мені дуже туди треба.  — По маленькому!

— Ходімо, — він встав з дивану і підхопив мене на руки. 

Він ступав на підлогу доволі впевнено, певно, не захмілів, як я. 

 — Дякую, — я обхопила його за шию руками. — Я ще ніколи не була така п’яна, мені соромно…

— Не видумуй, тобі нічого соромитись, — Вадим поставив мене перед дверима вбиральні. — Приїхали. 

 — Дякую, — я відчинила двері і зайшла всередину. Перше сп’яніння вже минуло і я могла нормально ходити. А то Вадим подумав би про мене хтозна що. Коли я вийшла, то побачила його при світлі і мимоволі замилувалася. 

 — У тебе такі красиві м’язи, — сказала, коли перехопила його погляд.  — Дякую, що приніс мене… Почуваюся якось по-дурному…

***

гортай далі, там продовження ------------>