21. Вадим. Продовження вечора

Бляха! Ми знали, що це може трапитись, Богдан попереджав мене! Не вистачало ще, щоб Дана потрапила в скандал! 

Я зняв з себе піджак і накинув їй на голову.

— Отак щоб йшла, за мною, хутко. І голову опусти! — я взяв її за руку.

Богдан сказав:

 — Ідіть, ми їх затримаємо!

— Ти теж давай не затримуйся. Твій батько по голівці не погладить, якщо засвітишся!

Але для мене все одно пріоритетом було витягти Дану. Охорона обліпила нас із нею і швидко повела до виходу. Тут було скупчення людей, але ми вийшли через якийсь службовий коридор на задній двір. Моя машина тут же підʼїхала сюди, ми з Даною сіли всередину, на переднє сидіння з нами сів один з охоронців.

Я все ще обіймав її, це було ніби якимось інстинктом. Дана не пручалась. Вона поклала голову мені на плече і сиділа тихенько. 

Нас завезли додому, але навіть коли ми зайшли в квартиру, я все ще був на взводі. Помітив, що все ще тримаю Дану за руку. Наодинці це було якось інакше. 

— Дуже злякалась? — запитав її тихо, зазираючи в очі.

 — Ні, навіть цікаво було, — вона усміхнулась. — Як у якомусь бойовику! Тільки шкода, що бій ми так і не подивились…

— Богдан мав рацію, все ж, тобі небезпечно ходити в такі місця, — я зітхнув. — Але мені було приємно, що тебе зацікавила моя робота.

 — Дуже зацікавила, — відповіла вона. — Я взагалі авантюристка по натурі, мене хлібом не годуй дай кудись влізти в неприємності.

— Ну, це ти так кажеш, поки не влізла в якісь справжні неприємності, — я трохи стис її долоню. — Але я постараюсь зробити так, щоб ніяких серйозних неприємностей ти не знала, обіцяю.

 — Я тобі вірю, — кивнула Дана якось урочисто, немов ми давали одне одному клятву.  — Може, ще колись візьмеш мене туди?

Вона була така мила зараз… І така безстрашна. А ми були дуже близько. Адреналін все ще кипів у мене в крові і хотілось зараз зробити щось безбашенне. Але не можна… 

Я все ж відпустив її долоню:

— Ну, найближчим часом точно не візьму, це зараз небезпечно, — я зітхнув. — Але можемо і вдома розважитись. Правда, вибір у нас не дуже великий. Кіношка? Ти пʼєш вино? 

 — П’ю, — вона кивнула. — А яка кіношка?

— Я інколи полюбляю дивитись жахастики, — відповів я, бо уявив, як Дана могла б притискатись до мене, якби їй було страшно. — Але якщо ти таке не любиш, можемо включити просто ромком.

 — Я не люблю ромкоми, — вона скривилась. — А жахастики обожнюю! У нас у всьому схожі смаки!

— Супер, я якраз хотів подивитись ту нову "Монашку", бачила її? — ми пройшли до вітальні і я почав поглядом шукати пульт, коли знайшов його, вручив Дані. — Давай, знайди "Монашку", а я піду відкрию вино і принесу сюди. 

 — Домовились, — вона підморгнула мені. 

Я пішов на кухню і дістав з винного холодильника просеко. Я не був фанатом цього напою, але знав, що дівчатам в основному подобається саме воно.

Потім дістав зі звичайного холодильника сирну і ковбасну нарізки. Виклав їх на тарілку, ще висипав туди оливок. Поставив все це на підніс разом із пляшкою і двома вузькими довгими келихами і пішов до вітальні. 

Дана вже якраз знайшла фільм. Я поставив все на столик перед диванчиком і сів поруч із нею. 

Цікаво, вона швидко пʼяніє?... В голову почали лізти різні непристойні картинки Дани під шафе. 

Я підняв келих і сказав: 

— Що ж, за гарний вечір?... 

***

гортай далі, там продовження ------------>