19. Вадим

Я написав Дані, що все ж зможу її забрати, але вона не прочитала повідомлення. Я вирішив, що все одно заїду, бо якраз вона мала звільнятись. Припаркував машину через дорогу, бо на тому боці не було вільного місця для паркування. І пішов по зебрі. Аж раптом побачив, як той гад обіймає Дану. 

Я прискорив крок. Здається, моє серце почало битись вдвічі частіше. Якого біса він обіймає її? 

Я опинився біля них доволі швидко і поглянув на Дану, яка все ще була в обіймах того малолітки. 

Не знаю, яким був мій вираз обличчя, але Дана одразу відсторонилася від хлопця, підійшла до мене і взяла за руку. 

 — Привіт, — сказала вона.  — Рада тебе бачити.  

— Привіт, — я намагався дивитись тільки на неї, а не на нього. Бо мені здавалось, що якщо зараз він щось скаже, я зірвусь.

Але її рука в моїй мене добряче заспокоювала в цю мить, тому я не дивився на того придурка.

— Теж радий тебе бачити, поїхали?

 — Поїхали, — кивнула вона. — Бувай, Тимуре, до завтра! 

 — До завтра, — усміхнувся він і помахав їй долонею. 

Я трохи стис її руку в своїй і повів Дану на перехід. Коли ми вже перейшли дорогу і сіли в машину, я подався до неї максимально близько . Мені хотілось зараз поцілувати її, згрести в обіймах, і щоб вона знала, що тільки моя.

Але натомість я схопився за ремінь безпеки і почав її пристібати. Повільно, дихаючи їй в шию. 

Дана засміялася:

 — Ой, лоскотно! Показати тобі новий ролик? 

Лоскотно, блін, їй! Зводить мене з розуму щодня і щоночі і розважається…

— Покажи, — сказав, ледь відсторонюючись. Все ж, вона не божеволіла від мене так, як я від неї. Треба бути обережнішим. 

Вона знайшла на телефоні потрібний файл, відкрила і простягнула мені мобільний. 

Я переглянув відео і усміхнувся. Ну, і на тому дякую… Хоч нічого такого… Дивно, вона так впливала на мене, що миттєво змінювала мій настрій і зараз я почувався більш розслаблено.

— Гарно, — я усміхнувся їй. — У тебе добре виходить грати. 

 — Знаєш, коли я все це говорила, то хотіла додати, що зараз знову закохалася, але не стала це казати, — вона ледь знітилась. 

— В того режисера? — настрій знову почав псуватись. 

 — Це секрет, — Дана усміхнулась. — Я потім скажу, в кого. 

— Ти більше ні з ким не спілкуєшся, — хмикнув я. — Ну, не хочеш казати, не треба, поїхали, нам вже час їхати… 

***

Чомусь мене засмутили ці її слова. Закохалась? Ще й не в режисера? Що, вона там ще з кимось бачиться на своїх підкурсах? А раптом вона запала на якогось викладача-збоченця?

Фантазія підкидала мені різні неприємні варіанти, один гірший іншого. Але я намагався не показувати Дані, наскільки мене засмутили її слова. 

— Ти голодна? — запитав, коли ми якраз проїжджали недалеко від одного з моїх улюблених ресторанів єврейської кухні. 

 — Трохи є, — усміхнулась Дана.  — А що, ти хочеш мене пригостити чимось смачненьким?

— Ага, тут неподалік є хороший заклад з єврейською кухнею. Власник — мій приятель. У нас якраз є час до відкриття боїв. Все ж, там кухня не така смачна. Може, мені варто переманити кухарів з закладу типу цього, в який ми зараз поїдемо…

***

В "Шаломі" мене прийняли, як свого, ну, мене тут добре знали. Одразу провели нас з Даною за найкращий столик, знявши з нього табличку "зарезервовано". 

— Куштувала колись єврейську кухню? 

 — Ще ні, — Дана похитала головою. — Але чула, що вона смачна.

— Так, дуже, — я кивнув. — Тоді замовлю на свій смак. Ти що більше любиш, рибу чи мʼясо? 

Я почувався зараз, як на побаченні. Бо ми з Даною були вдвох в цьому ресторанчику. Це було хвилююче. 

 — М’ясо, — сказала вона. — А ти?

— Теж, — я кивнув. — Тоді будемо два біфштекси з перцевим соусом та картопляним пюре. А ще візьмемо салат і хумус. Тут подають найкращі хумуси в місті. 

Коли до нас вже підходив офіціант, я насупився, бо раптом помітив, що до зали заходить дехто, кого я зараз точно не хотів би тут бачити… 

***

гортай далі, там продовження ------------>