18. Дана

 — Знаєш, я показала наш ролик своєму другові, і йому сподобалось, — похвалилася я Тимуру після закінчення лекцій.

— Що за друг? — здивувався він. — Не знав, що ти дружиш з хлопцями. Ну, окрім мене… 

 — Вадим — друг мого дядька. Але він не старий, — одразу пояснила я. — Йому років тридцять. І зараз він пустив мене до себе пожити, поки я на курсах. Він все одно сам живе, і квартира в нього велика…

— Тридцять? І це по-твоєму "не старий"? — хмикнув Тимур. — Знаєш, в тридцять вже у купи проблеми з потенцією, — він засміявся.

 — Ну, я не в курсі, що в нього з потенцією, — відчула, що червонію. — Та й не моя це справа. Ми друзі, я ж кажу. 

Хоча цієї миті я подумала, що кривлю душею, для мене Вадим був чимось більшим, ніж просто друг. Але я боялася в тому зізнатися навіть собі.

— Ну, тоді добре, — кивнув Тимур. — Раз друзі. Давай відзнімемо сьогодні наступне завдання. Памʼятаєш роль?

 — Так, — кивнула я. — Потрібно розповісти якийсь свій секрет. Але я навіть не знаю, що придумати, у мене й секретів немає жодних…

— Можна продовжити щось на тему закоханості, — запропонував Тимур. — Такі сцени завжди виходять емоційними.

 — Ага, ти маєш рацію… — я замислилась.  — Може, розповісти про перше кохання?

— Давай, — погодився Тимур і дістав камеру. — У тебе гарно виходять імпровізації, давай спробуємо. 

 — Добре, — я глибоко вдихнула і почала. — Моїм першим коханням був хлопчик Вася із нашої групи в садочку. Я ділилася з ним обідом — він їв кашу, а я котлету. А ще ми завжди на прогулянки ходили в парі, тримаючись за руки. Це було справжнє кохання. Але потім до нас у садочок прийшла Катя, в неї було багато крутих іграшок, і Вася розлюбив мене та закохався в Катю. Тепер вони ходили в парі на прогулянки. Отака сумна історія. Але коли я пішла до школи, то забула про Васю, бо закохалася у вчителя музики. Він так гарно співав і грав на баяні. На жаль, я сама до співів зовсім не маю хисту, тож взаємності у нас не сталося… Так що обидва моїх кохання залишилися в минулому…

Я усміхнулась.

— Це було класно, весело! — сказав Тимур, закінчивши зйомку. — У тебе великий талант, Дано!

 — Талант коміка? — запитала я. —  Моя мама завжди казала, що мені б у цирк клоуном працювати. Їй не подобається, коли я когось перекривляю. А я мрію драматичною актрисою стати…

— Ну, кажуть, що найскладніша робота актора — це не драматичні сцени, а якраз комічні, — не погодився Тимур. — А якщо вміти і ті, і ті, ти станеш універсальною акторкою, яка зможе зіграти будь-що!

 — Сподіваюся, у мене вийде, — замріяно сказала я. — Дуже хочеться увійти в історію, щоб нащадки років через сто дивилися фільми і захоплювалися моєю грою…Мабуть я марнославна людина. 

— Не знаю, думаю, ти просто цілеспрямована, — він усміхнувся і торкнувся долонею мого плеча. — Я захоплююсь тобою. 

 — Дякую, — відповіла я. — От ти мене добре розумієш, бо теж хочеш досягти успіху. Ми на одній хвилі. 

Ми якраз виходили з універу, було вже темно на вулиці, і коли підійшли до переходу та стали чекати зеленого світла, раптом повз нас на великій швидкості промчала машина, осліпивши мене фарами та оббризкавши болотом. Я зробила крок назад, щоб не потрапити під ці бризки, але спіткнулася і була б впала, якби Тимур не спіймав мене. Я була практично в його обіймах. 

 — Дякую, — сказала я, і тут побачила Вадима, який переходив дорогу, наближаючись до нас…

***

гортай далі, там продовження ------------>

***

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна, ви вводите тільки пошту і придумуєте пароль, або як в інших додатках, реєструєтесь прямо через фейсбук =) 

Якщо зареєструєтесь, будете завжди мати цю книгу під рукою, щоб читати щовечора) 

Також чекаю на коментарі!