17. Вадим

Мене вело від неї з кожним днем все сильніше. Робота не особливо відволікала, ніщо не відволікало. Особливо, якщо врахувати її періодичні нічні походи до моєї спальні. 

Так, я міг би зачинити двері на ключ, і тоді Дана б не змогла пройти, але я, як той наркоман, продовжував ловити кайф від наших спільних ночей, про які вона, по ходу, навіть не здогадувалась.

Сьогодні мені взагалі не спалось, тому коли двері тихо відчинились, я затамував подих.

В темряві бачив непогано вже, бо очі  до неї звикли. Дана, як і попередні рази, тихенько прошмигнула до спальні і залізла в моє ліжко, потім зручно скрутилася поряд зі мною і обняла мене однією рукою, все це — не розплющуючи очей. 

Все ж, вона робила це саме уві сні…

Я сковтнув слину і підсунувся ближче до неї, також обійнявши, тільки за талію. Одразу стало дуже жарко, я божеволів від цієї дівчини, від її шовковистої шкіри, від її аромату, від невинного личка…

Чорт, треба менше думати про це все, а то зовсім не зможу заснути… 

Я подався вперед і торкнувся губами її щоки. Невагомо, щоб вона не прокинулась. 

Хотів, щоб одного ранку вона не пішла. Щоб я прокинувся і вона все ще була тут. А з іншого боку розумів, що вона тоді може засоромитись і спілкуватись зі мною дещо натягнуто, а я цього не хотів… 

***

Зранку, коли я розплющив очі, Дани поруч зі мною вже не було. Я прийняв душ і спустився вниз, побачив, що вона вже приготувала сніданок. 

— Привіт. А ти рано встала… Виспалась? 

 — Так, привіт, я дуже гарно виспалась, — бадьоро промовила Дана. — А ти?

— Насправді, не дуже, але все тому що мені бачились дуже приємні сни, — я хитро усміхнувся, зазирнувши їй в очі. 

 — Цікаво, і що ж тобі снилося? В мене на телефоні є сонник, можу розтлумачити твої сни, — сказала вона, усміхаючись. 

— Мені снилось, що я в ліжку не сам, — моє серце забилось трохи частіше. — Ну… Ніби хтось мене обіймає і цілує, от, щось таке, — додав швидко.

 — Це значить, що скоро тебе хтось поцілує в реалі, — серйозно сказала Дана. 

— Я тільки за, хай поцілує, — не знаю, чи зрозуміла вона натяк, бо дивився я в цю мить все ж саме на неї…

***

Ми з Тарасом сьогодні мали зустрітись вдень, він хотів щось розповісти. Тому ми пішли до кафе при моєму спорт-клубі, зайняли віп-столик. Тут авжеж не було багато різної їжі, тільки все здорове, навіть алкоголю не було, але тут прекрасно готували крем-супи та овочі з мʼясом. 

Коли офіціантка вже прийняла наше замовлення, Тарас якось стривожено глянув на мене.

— То про що ти там хотів поговорити? Не тягни. 

 — Мій знайомий в поліції натякнув, що готується облава на клуб, — сказав він.  — Треба бути дуже обережними. Може, взагалі не йти туди у найближчі дні. 

— Блін, — я насупився. — Але я обіцяв Дані, що ми туди сходимо. Думав завтра повести. Ну навряд же вони прямо завтра прийдуть? 

 — От дату я не знаю, може завтра, може післязавтра… Краще б тобі не ходити туди, а особливо з Даною… Навіщо ти їй про клуб сказав? — він насупився. 

— Вона любить бокс, їй таке подобається, — одразу почав виправдовуватись я, хоча виправдання було так собі. — Ну блін, вона все одно в цьому не розбирається, нічого страшного, якщо побачить. Та і не здасть вона нас, вона хороша.

 — Та я знаю, що спеціально не здасть, а раптом якимось друзям обмовиться? Ти знаєш цю молодь, їм аби похвалитися чимось!

— Я її попереджу, щоб нікому не казала. Ну блін, їй правда цікаво. Вона в тому своєму селі нічого не бачила…

***

гортай далі, там продовження ------------>