14. Дана

Мені стало трохи образливо за Тимура, що його назвали “якимось”, ще й у множині. 

— Тимур дуже талановитий, — заперечила я. — Не сумніваюся, що в майбутньому він стане відомим режисером. Ще й Оскара отримає! 

— І тоді ти побіжиш до нього, кинувши Вадима, аби стати зіркою, так? — мама скептично підняла брову.

 — Я й сама стану зіркою! — щось мене вже занесло, я не мала так реагувати. Але оце зневажливе ставлення до акторської професії завжди тригерило мене, мої батьки говорили так само: “Тобі треба нормальна професія”, лише один Вадим мене підтримав…

— Так, Дана впорається без того Тимура, чи ще когось, — кивнув Вадим, торкнувшись моєї долоні. 

Я зі вдячністю глянула на нього. 

 — Дякую за сніданок, — звернулася до його мами. — І за рецепти теж дякую. Але зараз маю бігти, готуватися до семінару. Прошу вибачення, що залишаю вас! 

— Мамі теж вже час їхати, — тут же сказав Вадим. — Бо я збираюсь в клуб.

 — Добре, — сказала мама не дуже задоволено. — Приїдете до нас на вихідних? У тата в суботу день народження, ти, Вадиме, не забув?

— Постараємось, — кивнув Вадим, встаючи з-за столу. 

Його мати ще віддавала якісь настанови, але я з великою радістю, що не маю все те слухати, заховалася у своїй кімнаті. Коли вже перевдяглася і зібралася, визирнула назовні і  полегшено зітхнула — здається, вона вже пішла. У передпокої зіткнулася з Вадимом. 

— Ми вже самі? — запитала впівголоса. 

— Ага, — він кивнув. — Ну, ми це пережили, вітаю. Щодо поїздки до батьків… Ти не зобовʼязана туди їхати якщо що. 

 — А до тебе не буде від них запитань, якщо я не приїду? — мені не дуже хотілося їхати, але й неприємностей для Вадима я не бажала. Він уже кілька разів приходив мені на допомогу, маю ж і я його виручити…

— Ну, певно, будуть, — він відвів погляд і зітхнув. — У мами завжди є до мене якісь питання…

 — Ну, тоді я можу поїхати, підіграти тобі, — сказала я. І чомусь згадала той поцілунок у комірчині…

— Впевнена? — запитав Вадим, зазираючи мені в очі. — Ну, у тебе точно нема якихось планів з тим твоїм як його… Чи ще з кимось? 

 — З Тимуром? — перепитала я. — Ні, ми лише сьогодні зніматимемо ролик, а на вихідних я вільна. Ну, якщо викладачі більше нічого не загадають, але я думаю, що вони прямо зараз це не зроблять…

— А він тобі подобається? Тимур? — він на мить відвів погляд. Але потім знов поглянув на мене.

— Ну, він прикольний, — сказала я, але тут же додала. — Але ми тільки друзі. Може, в нього навіть дівчина є. Я не питала. 

— Зрозуміло, — Вадим усміхнувся. — Ну добре, я вже поїду. Побачимось ввечері.

 — Так, до вечора, — я усміхнулася у відповідь і помахала йому рукою. 

***

З Тимуром ми зустрілися в кафешці неподалік університету. Я трохи запізнилася через затор на дорозі, тому коли прийшла, він уже сидів за столиком. Побачивши мене, Тимур усміхнувся і помахав мені рукою. 

 — Привіт, — сказала я, сідаючи за столик і теж усміхаючись. — Зачекався? Вибач, на мосту такі затори завжди…

— Нічого, все добре! Я думав над сюжетом нашого ролика. Так як ти у нас одна акторка, я думав, що можна зробити це як монолог на камеру, ніби ти говориш, наприклад, з коханим. Це може бути емоційно. 

 — Ага, це прикольна ідея, а про що буде цей монолог? Зізнання в коханні?

— Але таке, щоб було і драматично. Типу ви були друзями і ти таємно його кохала, тепер ти боїшся, що він відштовхне тебе!... 

 — Мені подобається, — загорілась цією ідеєю я. Уявила, що буду зізнаватися Вадиму, так буде легше зіграти…

***

гортай далі, там продовження ------------>