13. Вадим

Пушок терся об наші ноги, поки ми розмовляли. Поводився на диво чемно, тож мама обмежилась тільки одним запитанням. Ну і добре… Вона, в принципі, була не проти тварин. 

Та і тему про журналістів вдалося не розвивати. Мати не знала багато чого про мій бізнес.

Батько починав саме зі спортзалів, але заробити на них те, що я заробляв на підпільних боях, було неможливо. 

І ті журналісти хотіли розвідати саме про мій підпільний бізнес. Ну, не вдалося. 

Коли телефон Дани, який лежав на столі, задзвонив, я мимоволі поглянув на екран. Побачив, що дзвонить якийсь "Тимур" і згадав, що саме так звали пацана, з яким вона познайомилась на курсах. Одразу ледь насупився.

Мама теж зацікавлено поглянула на екран, а потім на Дану. 

Дана встала з-за столу.

 — Вибачте, я на хвилинку, тут до мене дзвонять…. з курсів! — сказала вона і вийшла. 

Я ледь насупився. А мама, схоже, помітила цей мій невдоволений стан, бо сказала:

— Здається, до неї якийсь хлопець дзвонить, ото у всіх акторок так, немає проходу від шанувальників! 

— Це не шанувальник, а хлопець з її підкурсів, чи щось таке, — пробурмотів я. Мені теж не подобалось, що той "Тимур" дзвонив їй. Я не хотів цього показувати, але воно якось само вийшло… 

 — Я бачу, що ти засмутився, — вона зітхнула.  — В тебе прямо на обличчі це написано. Ех, мені здається, ти сьорбнеш горя з цією Даною…

В чомусь мама навіть мала рацію. Я вже був як наркоман, залежний від Дани, яка навіть не підозрювала про цей мій стан. Але це була тільки моя провина… Я завжди любив все заборонене, Дана тому мені і цікава, бо заборонена, а не тому що в ній є щось особливе…

Впевнювати в цьому навіть себе було важкувато. Але я не здавався.

— Вона дуже хороша, — я зітхнув. Це була правда, я дійсно вважав Дану хорошою. Цікаво, їй подобається той хлопець?... Чому вона так довго з ним говорить?...

 — Ти закохався? — мати недовірливо поглянула на мене. — Це геть на тебе не схоже, завжди говоррив: “Я не створений для серйозних стосунків!”

Я вже хотів заперечити. Ну бо ні, авжеж, я не закохався! І так, я не створений для серйозних стосунків. Хотілось прямо вигукнути це.

— Ну, вона мені подобається, — сказав врешті-решт трохи замислено. Принаймні, це була правда. Заперечувати це не було сенсу.

— Тобі не варто поспішати, — сказала мама впівголоса, поглядаючи на двері, чи не повертається Дана. — Спершу треба переконатися, що вона не через твої гроші з тобою. І що не буде тебе зраджувати. 

— Вона не така людина. Ну, в сенсі, вона не буде зраджувати, я так думаю, — відповів я. — Не ображай її, будь ласка. Вона зовсім молоденька, може прийняти близько до серця.

 — Ну, я сказала свою думку, а вирішувати тобі, — мама підтисла губи. — Хіба я її ображаю?

Цієї миті двері відчинилися і до кухні увійшла Дана.

 — Все, залагодила робочі питання, — бадьоро сказала вона. 

— Хіба ти працюєш, щоб залагоджувати "робочі" питання? — мама скептично вигнула брову. 

— Мамо, я ж тебе просив! — я насупився.

 — Ну, навчання це теж робота, хіба ні? — Дана, здається, не знітилася. — Просто нам сказали зняти ролик для наступного семінару. То ми з Тимуром домовилися разом це робити. 

— От! Вона ще не працює акторкою, а вже з Тимурами якимись щось знімає вдвох! — сказала мама, дивлячись на мене.

— Ну, я ж не можу заборонити Дані спілкуватись з друзями… — пробурмотів я. Але самому теж шкребло на душі. Що ж вона такого там говорила тому Тимуру…?

***

гортай далі, там продовження ------------>