12. Дана

Це все відбулося занадто швидко. Я й зрозуміти не встигла, як він мене поцілував. Відразу серце забилося, як шалене, я вся затремтіла, зі мною ще ніколи такого не було… Але поцілунок завершився надто швидко, і мені стало жаль, хотілося б, щоб він продовжувався…

— Ясно, що пожартувала, — він усміхнувся кутиками губ. Все ще будв дуже близько. — Добре, треба виходити, а то ще мама почне нас шукати… Буде не дуже добре, якщо знайде нас в комірчині. Придумає всякого…

Я кивнула, подумавши, що його мама дійсно на таке здатна, і відчувши, як червонію при думці, що саме вона могла подумати, коли б побачила нас зараз. Чомусь стало жарко. І водночас сумно, що нам доведеться вийти і більше цей поцілунок не повториться. 

— Ви де? — цієї миті з кухні почувся невдоволений голос. — Вже все остигло, ходіть бігом снідати! 

— Тс-с-с… — Вадим приклав палець до моїх губ і ще трохи сильніше притиснувся до мене, бо тут було мало місця. 

Я здивувалася і пошепки сказала:

 — Ти ж сам сказав, що треба виходити… 

— Але так, щоб вона не побачила, я ж казав, що буде не дуже добре, якщо вона побачить, як ми виходимо звідси, — він поглянув на двері, а потім ледь відсторонивсі і привідчинив їх так, щоб зазирнути в шпаринку. — Тут її нема, ходімо!

Він відчинив двері і швидко вийшов з комірчини, я попрямувала за ним. Коли ми увійшли на кухню, мама Вадима насупилася:

— Я вже втомилась вас кликати! Сідайте швидко за стіл! Он вже навіть ваш кіт прийшов! До речі, я його вчора не бачила? Що за кіт?

— Це Пушок… Дана його з вулиці принесла. А їжа пахне смачно, — Вадим усміхнувся, сідаючи за стіл. — Сто років не снідав, як слід. 

— А що, Даночка не готує? — мама похитала головою. — Зараз дівчата переживають про свій манікюр більше, ніж про своїх хлопців…

— Та ні, що ти, готує, — Вадим захитав головою. — То я еее… Неправильно висловився. Я просто давно не їв саме оладків, млинців і всякого такого. 

— Ну от я записала рецепт млинчиків, а ще борщу, ти ж любиш борщ, — мати простягнула мені через стіл аркуш паперу.  — Зараз можна всі рецепти знайти в інтернеті, але в мене вони фірмові, перевірені…

— Дякую, — я зобразила на обличчі глибоку зацікавленість, дивлячись на рецепти. — Обов’язково буду готувати за вашими порадами. 

— А чим ти, Даночко, взагалі займаєшся? Скільки тобі років? — вона перевела погляд на мене.  — Батьки, раз багаті, певно, хотіли б видати тебе вдало заміж?

— Мамо, ти перегинаєш, — Вадим ледь насупився. 

— Мені вісімнадцять, я вступаю до університету на акторське відділення, — відрапортувала я. — Спершу хочу зробити кар’єру, а заміжжя почекає. 

— Акторську карʼєру? — здивувалась його мама. — Але ж хіба в тій сфері не все через ліжко? І що, Вадим не проти, що ти будеш грати з різними чоловіками закоханих? А що як там будуть любовні сцени? — вона сплеснула рукамми.

— Мамо, ну це ж робота, — вставив свої пʼять копійок Вадим. Хоча мені здалось, що він дійсно замислився щодо її питання. — І якщо Дана хоче бути акторкою, я вже точно не стану тим, хто буде на заваді. В парі партнери мають підтримувати одне одного, хіба ні? 

— Твій тато ніколи б не допустив, щоб я стала акторкою, — вона чомусь зітхнула, і я запідозрила, що, може, вона й мріяла про таке.  — Ну бо там постійно усі ці скандали, романи…

— Я думаю, що є актори і без скандалів, — заперечила я. — Просто усі обговорюють саме тих, що влипають у всіляке…

— І потім твій агент скаже, що тобі теж треба скандали! — вона ледь насупилась. 

— Ой, ті журналісти вічно щось пишуть, — Вадим махнув рукою. — Згадай, як вони пустили фейк про нашу мережу. А потім вибачались. 

 — Ага, коли ти пригрозив у суд на них подати, — вона усміхнулась. — Ну добре, може, якось обійдеться без скандалів і тут, я не хочу, щоб твоє ім’я знову паплюжили ті журналюги! 

Цієї миті мій телефон задзвонив, я поглянула на екран і побачила ім’я Тимура…

***

гортай далі, там продовження ------------>