11. Вадим. Ти не гей?....

Ранок був саме таким, як я і передбачав. Бляха, коли я зрозумів, що вона так близько і все відчуває, мені ледь дах не знесло. Але Дана поводилась так, ніби нічого особливого не трапилось. 

Ну, трохи відсунулась, та й все. 

Я зовсім не розумів її. Може, я був їй неприємний, як чоловік? Бляха, ну чому я взагалі заключив те парі? 

Душ трохи допоміг. Але не одразу. Я зрозумів, що провів у ньому більш ніж півгодини, хоч обіцяв допомогти Дані зі сніданком.

Згадав, що вона не надто ладнає з приготуванням їжі, і швидко вийшов з ванної, вдягнувся і спустився вниз. Але з кухні пахло доволі смачно. 

Коли підійшов до дверей почув обривок фрази про якихось "таємниих мільярдерів" і одразу перепитав Дану щодо них:

— Що ще за "таємні мільярдери"? 

— Це мої батьки, — відповіла вона не моргнувши оком. — Вони отримали величезний спадок від родичча з-за кордону, але не афішують це. Продовжують жити скромно, як раніше. 

Здається, Дана загралась. Чого це раптом її понесло в таку тему? Ну, добре, раз вона хоче, щоб її батьки були таєними мільярдерами, хай будуть.

— А, ти про це, — я кивнув. — Так, ти ж розповідала мені. У вас тут дуже смачно пахне, мамо, зробиш мій улюблений чай, а я вкраду Дану на хвилинку? 

 — Авжеж, сину, — мама враз стала така ласкава, хоч до рани прикладай. — Зроблю чай, а Даночці напишу рецепт млинчиків твоїх улюблених…

Я схопив Дану за запʼясток і потягнув геть з кухні. Ми пройшли через вітальню і дійшли до комірчини, я озирнувся, відкрив кладовку, затягнув туди Дару і прикнив за нами дверцята.

В кладовці було майже зовсім темно, ну, трохи було видно світло з коридору, тож я бачив обличчя Дани в напівтемряві, воно було дуже близько. Її губи ледь блищали чи то від блиску, чи то просто від природи. На щоках був ледь помітний румʼянець. Вона кліпала пухнастими віями і дивилась на мене ледь розтуливши губи і  я ледь не забув, що взагалі хотів сказати. 

Тим паче, від неї пахло моїм гелем для душу, через що мені взагалі, здається, ледь дах не зносило…

— Які, бляха, мільярдери? — прошепотів їй в губи. 

— Я хотіла як краще, — вона винувато потупилася. 

— Кому краще? Собі? — сьогодні я відкрив у собі нову навичку: сваритися пошепки. 

 — Тобі, щоб відволікти маму від думки про… — вона раптом почервоніла. — Ну, про твої сексуальні уподобання. 

— В сенсі? — я насупився. — А що не так з моїми сексуальними уподобаннями? 

 — Тобі подобаються чоловіки, — чи то запитала, чи то ствердила вона. 

— Що? — я вирячився на неї. — Які ще чоловіки? Мені не подобаються чоловіки! — обурився я, але все так само тихо. 

 — А Тарас сказав… — почала вона, а потім поглянула на мене здивовано. — Це правда? Ти не гей?

Я підтис губи, а потім подався вперед і втягнув її у поцілунок. Такий, щоб у неї ніяких сумнівів не було, що я ніякий не гей.

Серце забилось дуже часто, бухало десь в вухах, моя реакція на неї була аж надто гострою. 

Треба відсторонитись…

І, не поглиблюючи поцілунок ще сильніше, я відсторонився, після чого зазирнув їй в очі і сказав: 

— Ну що, все ще думаєш, що я гей? 

— Н-не думаю, — прошепотіла вона. — Ну що ж, раз ти не гей, то й я не мільярдерка…. Я пожартувала…

***

гортай далі, там продовження ------------>