10. Дана. Таємні мільярдери

Мені було не дуже зручно, не в плані того, що ліжко незручне, ліжко у Вадима, навпаки, було дуже комфортне, але я боялася, щоб він не подумав, що я маю якісь види на нього. Тому відсунулася на самий краєчок, ще й відвернулася від нього. 

Але який же був у мене шок, коли я прокинулась вранці і  зрозуміла, що лежу дуже близько до нього, і він обіймає мене. Хотіла відсторонитися, але  мені було так затишно, спокійно поряд з ним… Все ж, Вадим — дуже хороша людина, до якогось придурка мене б Тарас не поселив. Але все ж треба якось вивільнитися з-під його руки, поки він не прокинувся…

Я поворрухнулася, і тут же Вадим розплющив очі.

 — Ти вже не спиш? — запитала я. Питання звучало по-дурному, бо ясно що розплющені очі свідчили про те, що він не спить, але на ту мить лише такі слова спали на думку…

— Хто зна… — відповів він тихо і замислено, на диво серйозним тоном. І тут же я відчула ще дещо, від чого одразу почервоніла. 

 — Я піду вмиватися, — сказала і відсунулась від нього.  — А тоді сеіданок готувати. 

— Добре, — Вадим кивнув і, здається, теж нарешті прокинувся, насунув ковдру вище і відвів погляд. 

Я встала до ліжка і пішла до ванної. Плеснула в обличчя холодною водою і заходилася чистити зуби. Думками весь час поверталась до тих обіймів з Вадимом. Чому він не намагався мене хоча б поцілувати? У всіх фільмах, які я дивилася, в такі моменти були хоча б поцілунки. Може, він закоханий у якусь іншу  дівчину? Або я не в його смаку? О, точно, як же я забула, адже Тарас говорив, що Вадим — нетрадиційної сексуальної орієнтації! Мабуть, його мама не знає про це…

Мені стало його шкода. А разом з тим — і трохи сумно…

Коли вийшла з ванної, бадьоро спитала:

 — Що ти хочеш на сніданок? Може, твоя мама щось любить, приготуємо їй, щоб вона повірила, що у нас все по-справжньому? 

— Давай приготуємо, — він кивнув. — Я маю швидко сходити в душ, ну… Сама розумієш… І тоді можемо приготувати. Буду за пʼять хвилин!

Він якось дивно підскочив з ліжка і, не обертаючись до мене, пройшов до ванної…

***

Я пішла на кухню і побачила, що мама Вадима вже була там.. Вона стояла біля плити і смажила оладки. 

 — Вадим їх дуже любить, — повернулась вона до мене. — Я тобі запишу рецепт, головне — взяти хороші дріжджі!

 — Ага, — кивнула я, хоча ніколи сама не готувала  тісто на оладки — ні з дріжджами, ні без дріжджів. Могла лише з готової суміші, яку треба було залити водою і дати постояти. 

— Я зазирнула у ваш холодильник, ви взагалі вдома не готуєте? — запитала вона, перевертаючи оладки. — Вадимчику треба добре харчуватись, не одним ресторанним фастфудом.

 — Ми якраз вчора купили продукти… Мабуть у багажнику забули, — спохопилася я. — Треба піти забрати! 

— Вони ж, певно, всі попсувались! Хоч зараз і холодно на вулиці… Але все ж! Якась ти не дуже уважна, — вона пильно поглянула на мене. — Якщо тобі треба гроші мого сина, то ідея погана. Ми з його батьком не дамо йому зробити таку помилку!

 — Ні, мені не треба гроші, — думки в моїй голові хаотично кружляли, я не знала, як краще відвести підозри від Вадима. — В мене теж багаті батьки! — раптом ляпнула я. — Мільярдери! 

— Мільярдери? — здивувалась вона. — І яке ж твоє прізвище?

 — Кириченко, — сказала я. Не знала ні одного мільярдерського прізвища, хіба Рокфеллер або Білл Гейтс, але ж я не американка. 

— Щось не бачила вас в жодних списках багатих людей, — вона насупилась. — В "Форбс Україна" вас точно не було цього року.

 — Ну, мої батьки не хочуть афішувати своїх статків, — стишила голос я. — Вони таємні мільярдери. 

— Що ще за "таємні мільярдери"? — почула я голос Вадима з-за дверей.

***

гортай далі, там продовження ------------>