7. Вадим

І як підійти до такого дурного питання? Щось я про це не подумав. Ну, подумаю ввечері…

Чи може ну його? 

Коли я вже збирався виходити, раптом побачив Дану, вона вийшла до передпокою, усміхалась, як скажена, а потім раптом сказала: 

— Уяви, мене тут спитав один чоловік, чи всі дівчата користуються вібраторами. Причому серйозно спитав! 

— І що ти сказала? — я ледь насупився. Вже здогадувався, що то був за друг. 

— Ну, що це нормально, якщо у його дівчини ця штука є… Для різних експериментів. Але навряд чи прямо всі ними користуються. Я от ні…

— А що ти використовуєш в цих цілях? — я все ж не втримався, щойно перший шок пройшов, я одразу підтримав цю дивну розмову. Раз вона не знітилась на тему вібраторів, то чому б і ні… 

— Я віддаю перевагу живим людям, — все ж вона почервоніла на цих словах. 

Виглядала дуже мило. Чомусь мені хотілось думати, що в неї тих "живих людей" не було ще в цьому плані. 

— Це добре. З людиною, яка подобається, це має бути приємніше, — я сковтнув слину. 

— Так, — вона серйозно кивнула. — Добре, побігла я до бібліотеки. Треба взяти деякі підручники з акторської майстерності. Не все є онлайн. 

— Можу підвезти тебе, — запропонував я. Не планував з нею зближуватись, але… — Ти сама йдеш до бібліотеки? 

Чомусь згадався той її хлопець з підкурсів. І я знову ледь насупився. 

 — Ага, сама, з Тимуром ми зустрінемося вже на курсах. У нього є всі підручники, які треба. 

— Зрозуміло, — я кивнув. — Ну, тоді поїхали, підвезу…

***

Коли я вже відвіз Дану до бібліотеки, то подзвонив Тарасу:

— Хтось нечесно грає, — скзаав одразу, щойно гудки припинилися і я почув його "алло". 

 — Ти про що? — спершу він не зрозумів, а вже потім здогадався. — Данка пожалілася на мене, так? Треба було попросити її не говорити нікому, але мені здалося, що то буде тупо…

— Сам запропонував, сам все злив, — хмикнув я. — Але це значить, що виграв я. 

 — Неправда, це ти запропонував це парі про вібратор, — не погодився він. 

— Але ти порушив умови, — я насупився. 

 — Ну добре, загадуй бажання, тільки не щось таке, що мене дурнем виставить. А щось типу пригостити тебе випивкою можна, — відповів друг. 

— Бажання моє, тож мені і вирішувати, — не погодився я. — Придумаю щось цікаве, а при наступній зустрічі скажу. І ти виконаєш, навіть якщо воно буде дурне!...

Я заїхав в справах до клубів. Треба було перевірити, чи всі готові до подачі чергової звітності. Вже коли завершував, вирішив набрати Дану і запитати, що там вона зі своєю бібліотекою, чи повернулась вже додому.

Набрав її номер, вона відповіла не одразу.

— Алло, привіт, ти ще в бібліотеці, чи де? 

— Якраз збираюся додому, — сказала Дана. 

— Можу забрати тебе за хвилин десять, якщо хочеш, — останні слова додав, щоб не здалось, що я прямо дуже хочу її забирати. Кляте дівчисько снилось мені ночами, чому ті сни були такі реалістичні, ніби вона дійсно притискалась до мене? Бляха, ну чому я весь день про це згадую…

 — О, було б чудово, заїдемо разом у супер, купимо продуктів, — запропонувала вона.  — Бо в тебе в холодильнику вже порожньо. 

— Хтось просто забагато їсть, — я ледь усміхнувся. — Добре, скоро буду. 

Ми попрощались і я відбив виклик. Чомусь по-дурному усміхався…

***

Після супермаркету ми ще заїхали в зоомагазин і накупили і там купу якоїсь дурні. якісь іграшки для Пушка, лежанку, ще щось… Ну, корм і миски з лотком Дана купила ще вчора. 

Приїхали ми доволі пізно. Вже був час вечеряти. 

Дана пішла перевдягнутись в домашнє, я послідував її прикладу, а потім ми обоє спустились вниз.

Я хотів увімкнути телевізор і може замовити якусь доставку, а Дана чомусь схопила стілець і підставила його до стінки, а потім на стілець ще поставила маленьку табуретку. 

Я дивився на цю дивну конструкцію і не розумів, нащо вона треба. Телевізор вже мене не дуже цікавив. Дана кудись пішла, а потім повернулась з віником.

І полізла спочатку на стілець, потім на пуфик. 

Вона була в домашній сукні і мені в голову полізла дурнувата ідея… 

Я підійшов ближче, ніби як до телевізору. Господи, ну чому я почувався, як школяр? Що за дурні бажання взагалі… Я що, жіночих ніг не бачив? 

Але цікаво, якого коліру в неї білизна… Чомусь я думав, що рожевого. Так, Дані пасуваав би рожевий.

Коли я якраз мигцем поглянув вгору, ніби й не на Дану, а насправді на певні її частини, стілець під табуретом раптом похитнувся.

Дана  замахала руками, втратила рівновагу і впала прямо мені на руки.

Ми обоє впали насправді, тільки тепер вона практично лежала на мені. Була так близько. Я відчував кожен вигин її тіла. Моя долоня, не знаю коли, лягла їй на талію...