6. Дана. Ну Тарас відмочив…

Треба було вставати, а мені так не хотілося! Ще й погода за вікном була сіра, дощова.  Але обіцяна є обіцянка, я мала готувати Вадиму сніданок. Встала, позіхаючи, вмилася і побрела на кухню. 

Розбила на сковорідку яйця, додала шинку і сир. 

І тут почула галас Вадима. Сон відрвазу як рукою зняло. 

Я визирнула з кухні у передпокій. 

— Де той негідник?! — Вадим тримав у руках свої капці. — Де він?! Я зараз його  прибʼю!

 — Що сталося? — здивувалась я. 

— Ти обіцяла, що він буде ходити в лоток! А він насцяв мені в капці! — обурився він, а потім його погляд якось дивно ковзнув кудись нижче мого обличчя і зупинився там.

— Він ще маленький, — заступилася я за Пушка. — Ти, як був малий, мабуть, теж не з першого дня став ходити на горщик, траплялися і проколи! І чого ти так дивишся, я що, забруднилася? 

 — Ти… Ти гудзики неправильно застібнула! — випалив він. — Он, третій розстібнутий і я бачу рожеве мереживо!

 — Ну вибач, — я швидко виправила ситуацію. — А ти що, ніколи мережива не бачив? 

— Ти сама запитала, чому я дивлюсь, я відповів, — пробурмотів Вадим. — До речі, у мене до тебе є питання. Ти знаєш, що… — він раптом замовк. — Як в тебе тойво… В універі взагалі? — мені здалося, що він хотів запитати не це, але в останню мить передумав. — Ти ж ходила вчора на ті курси? 

 — Ага, ходила, — ки внула я, ставлячи перед ним тарілку з яєшнею. — Наче цікаво, я там з хлопцем прикольним познайомилась! Він на режисера буде вчитися. 

Коли він почув ці слова про хлопця, чомусь одразу насупився.

— Що за хлопець? Запросив тебе кудись? — запитав він якимось надмірно байдужим тоном.

 — Ну, ми каву пили на перерві, — сказала я. — А на побачення не запрошував, ну, може, ще запросить. Здається, я йому сподобалась. А як твої справи?

— Нормально, — відповів Вадим якось коротко. 

 — Тоді я піду збиратися, мені в бібліотеку треба, — я встала з-за столу. — До вечора!

— До вечора, — він кивнув, більше не дивлячись на мене, і став пити чай. 

***

Я вже одягнулася і збиралася виходити з кімнати, як раптом подзвонив мій телефон. Я побачила на екрані ім’я Тараса. Мабуть, хоче дізнатися, як я влаштувалася на новому місці. 

— Привіт, — сказала приймаючи виклик. 

— Привіт, Дано. У тебе все добре? — запитав він. 

— Так, нормально, вчора була перший раз на курсах, сьогодні знову піду. Мені подобається…

— А що Вадим? Як у вас із ним ну… Як ви спілкуєтесь? Він дещо ексцентричний. Ну, я казав тобі.

 — Трохи бурчить через Пушка, ну в цілому все нормально, — відповіла я.  — А ти просто так подзвонив чи у якійсь справі?

— Еее… Тут така справа… Памʼятаєш, я казав про свою дівчину… еее… Знайшов у неї дещо… — він робив якісь дивні паузи між фразами. — Хотів запитати, чи у всіх дівчат воно є? Ну, вібратор.

 — Ти не знаєш, що це таке? — я здивувалася. Наче ж дорослий дядько, інтернет читає. 

— Ні, ти що, я знаю! Я питаю, чи нормально, що воно у неї… 

— Думаю, що нормально, — з виглядом експерта відповіла я. — Може, ти у відрядження поїдеш чи ще щось таке… Ти ж не хочеш, щоб вона тобі зраджувала, коли тебе немає поруч?

— Так, ти маєш рацію, дякую, — погодився він. — Пробач, що потурбував!

І швидко відключився. Я якусь мить здивовано дивилася на телефон. Потім почала сміятися. “Чи у всіх дівчат воно є?” Ну, Тарас, відмочив, треба розказати Вадиму! 

І з такою думкою я пішла його шукати…

***

гортай далі, там продовження ------------>