1. Вадим. Парі і Пушок.

Ми сиділи на "балкончику" третього ярусу, коли проходив головний бій вечора. Мій хлопець побив хлопця з іншого підпільного бійцівського клубу і я вже подумки підраховував прибутки за сьогодні, а також розглядав нових хостес, роздумуючи, яку б з них покликати до себе сьогодні. Хостес тут мінялись часто саме через мою "любов" до них. Точніше, через те, що дівчатам не подобалось, що моя "любов" надто коротка, одноденна. Точніше, однонічна, якщо взагалі таке слово є…

—  Що, вже всіх дівчат перебрав? — запитав Тарас.  

— Ну, он там є дві новенькі, — кивнув я в сторону бару. — Але щось я ще в роздумах. 

— Ти взагалі можеш хоча б з однією дівчиною провести більше, ніж ніч? — хмикнув він. 

 — Ти про постійну коханку? Не знаю, це якось накладно, — я насупився. — Вони, коли постійні, вічно хочуть більшого. Спочатку жити разом, потім одруження. А мене таке не цікавить. 

 — Хіба жити разом так страшно? — запитав друг. — Дівчина і прибере, і їсти приготує, ти на всьому готовому будеш. 

— Та ну, зазвичай ті модельки тільки витрачають гроші, — сказав я недовірливо. — Процедури їм, сумки, одяг треба… Не те щоб я був скрягою, але як на мене це невигідна інвестиція. 

— А якщо не модельку взяти, а якусь просту дівчину, невибагливу? Наприклад із села? — він поглянув на мене якось хитро. — Не думав про таке? 

— Думаєш, я з селючкою спати захочу? — я ледь насупився. — Ти ж знаєш мої смаки. 

 — А давай поб’ємося об заклад, — сказав Тарас,  — що я тобі знайду симпатичну, спокійну дівчину, яка буде тобі все робити по господарству і не вимагатиме одруження. Тобі тільки треба буде прожити з нею місяць під одним дахом!

— Просто прожити? І робити, що хочу? — запитав я з сумнівом. 

 — Так, робити що хочеш, але не спати з нею, інакше програєш! Якщо ти не зможеш витримати місяць, то прийдеш відкривати бій у рожевому прикиді! 

— Та це простіше простого! — я простягнув йому руку. — Але якщо я виграю, в рожевому прикиді на бій за місяць прийдеш ти, Тарасе!

 — Домовились, — він потиснув мою руку. — Тоді завтра зранку вона до тебе прийде, з завтрашнього дня піде відлік часу…

— Так, ми не уточнили один важливий пункт. З нею спати не можна, але ж вона не моя дівчина чи щось таке, то я можу спати з іншими, так? — перепитав я. 

 — Так, можеш спати з ким завгодно, але з цією дівчиною маєш добре поводитися, вважай що вона твоя гостя. Ну плюс по господарству тобі допомагатиме. 

— Я вже злякався, що ти скажеш "ні", тоді це було б дійсно складно, для целебату я не створений, — я усміхнувся. — Але на таких умовах тобі вже точно час готувати парадний рожевий костюм!...

***

Того вечора ми з Тарасом сильно напились. Наш хлопець виграв, це був хороший привід. А ще кращим був привід того, що за місяць він буде розгулювати в рожевому костюмі прямо при всіх, а я буду з нього сміятися! Придумав же, що я і не зможу не переспати з якоюсь дівчиною… Сміх та й годі. Може, вона взагалі буде якась не дуже красива… Він же сам сказав, що це буде селючка. А я не уявляв собі красивих селючок. 

Прийшов додому десь о третій і завалився на ліжку прямо в одязі. 

Мені здалося, що і хвилини не пройшло, як я почув неприємний звук дзвінка в двері. 

Спочатку думав, що це мені сниться. Навіть уявив продовження, як я відчиняю двері, а там стоїть якась пишногруда доярка в німецькому стилі… Ой, щось не ті кіно мені згадалися…

Але звук дзвінка не припинявся, аж поки я таки не розплющив очі. І тоді зрозумів, що це не сон. Мені в двері дійсно дзвонять.

 Я поглянув на час на телефоні. Ще була тільки восьма ранку… Якого біса і кого там принесло? 

Я прямо так і встав з ліжка. З перегаром і у вчорашньому одязі. Настрій був не дуже, ненавидів, коли мене будять.

Дзвінок повторився ще раз. 

Я спустився на перший ярус квартири і нарешті підійшов до дверей. Відчинив їх і побачив невисоку біляву дівчину в червоній шапочці, з рюкзаком за плечима і якоюсь великою сумкою. Вона була схожа на кур’єрку, і спершу мені здалося, що це якесь замовлення привезли, хоча я ніби нічого не замовляв. 

 — Добрий день, — привіталась вона. — Ви Вадим? Я буду у вас жити!  Мене Богдана звуть. 

Не встиг я нічого відповісти, як з її сумки раптом вистрибнуло щось мале, облізле і брудне. Воно поглянуло на мене і різко зашипіло, а потім кинулось всередину квартири. За мить я почув звук, ніби щось розбилось.

Дівчина поглянула на мене і всунула мені в руку свою сумку:

 — Це Пушок, — гукнула вона, вже забігаючи у квартиру. — Зараз я його впіймаю, не переживайте!

***
Привіт, вітаю вас у своїй новій книзі "Дорослі ігри". Буду дуже вдячна за сердечко книзі, також не забудьте додати її до бібліотекти, щоб не пропустити оновлення.  Книга буде оновлюватись щовечора о 20.00, приходьте.