Розділ 6

Я проспала майже весь день до самого вечора і лише, коли опустилися сутінки, встала з ліжка та вийшла на кухню. Джілана звично орудувала казанками, ступками, ложками. Запах був приємним. Я звикла за цей час до трав'яних відварів, настоянок, зіллям. Їхні запахи викликали умиротворення, спокій й зовсім не дратували та не заважали мені. Не даремно вони все ж таки цілющі.

 – Тебе можна привітати? Тепер ти справжня пантера!

 – Так, можна, – з сяючою посмішкою на обличчі, відповіла я.

 – А ти не вірила, боялася, сумнівалася...

 – Люди завжди боятися того, про що не знають. Я тепер переконалася, що все, що мені розповідали, правда. Тільки от, щоб до кінця усвідомити, що я наполовину тварина, потрібен час. Мені поки що це все здається сном. Але ось м'язи ломить цілком природно.

 – Звикнеш, – відмахнулася шаманка. Вона поставила переді мною велику чашку з трав'яним чаєм, тарілку каші, хліб. – Їж давай, тобі потрібно добре харчуватися, дотримуватися балансу й завжди мати запас енергії на екстрений випадок переверту.

 – Дякую, – кивнула я. Їсти хотілося зі страшною силою.

 – Які плани на сьогодні? – Джілана зняла своє вариво з печі, поставила його на вікно та накрила рушником, сіла навпроти мене, налив й собі трав'яний чай.

 – Піду в клуб. Гор знайшов приміщення для мене. Я хочу відкрити тут салон краси та продовжити справу, якою займалася в Карасуні.

 – Хороша думка. Тільки дивись, не всі процедури для міських підходять нам. Я підкажу, якщо потрібно.

 – Дякую. У мене взагалі купа планів, пропозицій, ідей, – загорілася я, починаючи розповідати, що саме я хочу запровадити в першу чергу. Розповіла шаманці й про те, що хочу вивести свою природну лінію косметичних засобів – всіляких кремів для догляду за обличчям і тілом.

 – Мені подобається твій порив – іди, твори, – посміхнулася Джілана. – А з кремами я тобі допоможу, я знаю хороші рецепти. Перевірені, – вона мені підморгнула.

 – Правда? – я подалася вперед від несподіваної пропозиції.

 – Звісно! А чому тебе це дивує?

 – Це так несподівано, – знизала плечима я. – Звикла сама з усім справлятися. Але від допомоги не відмовлюсь. Мені вона знадобиться. Спасибі!

 – От і домовилися. А тепер біжи, Гор вже близько години під вікнами ходить.

 – Гор? – знову здивувалася я.

 – Він самий. Іди, він теж може допомогти. Тільки не давай хлопцеві марних надій...

 – А ви можете не говорити загадками? – не стримавшись, трохи голосніше спитала я.

 – Це не моя влада, – різко відповіла вона. – Це твоє життя, я можу дати лише підказку, пораду, показати напрямок, але вирішувати за тебе та керувати тобою не можу, й не проси. – Шаманка піднялася з лавки й пішла в кімнату, залишивши мене на самоті.

Я посиділа ще трохи, розмірковуючи над її словами, потім вимила чашки, перевдяглась в легкий жовтий сарафанчик і вискочила надвір.

Гор й справді виявився там.

 – Привіт, сплюшка! – він підійшов до мене і несподівано поцілував у щоку.

 – Можна подумати ти у нас рання пташка, – нітрохи не образилася я. – Привіт.

 – Ходімо вже. Я зачекався. Якщо встигнемо, сьогодні можемо переглянути каталоги та замовити меблі.

 – Не так швидко. Це серйозний крок й він повинен бути обдуманим і зваженим. Знову-таки є й фінансове питання...

 – Які ще фінанси? – напружився Гор. – У нас немає грошей, ти забула? Це подарунок тобі й допомога! Все вже включено.

 – Мені все одно ніяково приймати від тебе допомогу, – зніяковіла я.

 – Ніяково їй, – пирхнув Гор. – Незручно штани через голову вдягати, а все інше – дрібниці. До того ж ти втратила все. У тому числі й засоби до існування. Повинна ж бути компенсація чи ти так не вважаєш?

 – Так. Але... Це просто несподівано, але приємно, правда.

 – Ну, нарешті-то, здорові думки, – Гор посміхнувся та обійняв мене за плечі. – Йдемо вже, бізнес-леді, покажу тобі твоє нове помешкання.

 – Ходімо, – погодилася я.

Через деякий час, сміючись і жваво сперечаючись про те, в якому стилі буде майбутній салон, ми увійшли всередину розважального центру.

У просторому холі було порожньо. Знуджений бармен натирав келихи, грала тиха ненав'язлива музика.

 – Привіт! Чому ви так бурхливо радієте? – на сходах ми зустріли Артура.

 – Привіт, Артуре! – посміхнулася йому. – Мені салон подарували, ходімо з нами, подивишся? Є шанс почати все з самого початку й займатися тим, що я люблю.

 – І ти думаєш, я на це поведусь та повірю? – схилив голову на бік молодий чоловік.

 – Ти можеш думати все, що хочеш, але це насправді так. Ходімо, Гор, – я торкнулася його руки.

 – Як скажеш, – прохрипів Горолла.

Ми піднялися на другий поверх під лютим поглядом Артура. Але його почуття і думки зараз мені були не цікаві. Я думала тільки про салон, про його інтер'єр, майбутніх клієнтів, послуги.