Розділ 5

Наступні два тижні пролетіли в турботах й адаптації до нової місцевості.

Я вже звикла до місцевого посушливого клімату, до пекучого сонця. Останні дні на зміну спеці прийшли проливні дощі, що залишали після себе бруд й цілі озера води в долинах. Нарешті, ми змогли зітхнути вільніше.

Ми з Джіланою разом ходили збирати всілякі рослини, вона вчила мене їхнім властивостям та застосуванню. Я вже накидала собі цілий довідник у своєму блокноті.

Крім цього, мені, нарешті, розповіли й про мої здібності щодо перевертання.

У всіх це відбувається перший раз по-різному, але обов'язково в повний місяць. Переверт може відбутися вперше як в дитинстві, так і вже в дорослому віці. Залежить від різних факторів та генетики. Далі пантера може обертатися незалежно від фаз місяця, але виключно в нічний час. Вдень лише якщо є загроза життю.

Всі мої спроби дізнатися бодай щось про батьків були марні. Джілана відмовчувалася, Гор теж розводив руками, а запитувати в альфи, Ільмигана, мені не хотілося. Цей чоловік ставився до мене по-доброму, навіть, швидше, по-батьківськи, часто відвідував нас з шаманкою, ми частували його чаєм. Але ніколи не говорили про ту трагедію. Мабуть, рани та біль від неї так й не загоїлися у старшого покоління, що втратило своїх дітей. Я здогадувалася про те, що ні батька, ні матері, швидше за все, немає серед живих.

Артура я більше так й не бачила після того дня. Чи то він кудись поїхав, чи то просто добре ховався, але ми з ним не перетиналися ані на вулицях, ані в клубі.

Я багато думала про все, що сталося, але пробачити його все ще була не готова. Та й до нового життя я все ще не звикла. Часто прокидалася вночі від шерехів, гарчання тварин, уханні пугача, довго лежала в ліжку та вдивлялася в зоряне небо.

 – Фімко! – у вікно моєї кімнати постукав Гор. – Сьогодні в клубі вечірка з нагоди Повного Місяця. Йдеш?

 – Повного Місяця? – здивувалася я.

 – Ну так, ми кожний повний Місяць відзначаємо. Це щось на кшталт енергетичного підживлення наших сил, та й Ніч ця завжди особлива. Можна побігати лісом, розім'яти лапи. Єдине що, у цю Священну Ніч заборонені бійки, розбирання й все таке. Виключно мир та дружба.

 – І жуйка, – додала я, посміхнувшись. – Піду, звичайно! Може, нарешті, побачу вас справжніх. А то ви мені не показуєтесь.

 – Побачиш-побачиш, – запевнив мене Горолла. – Я навіть дам себе доторкнутися. Мррр! – промуркотів він та прикрив очі.

Горолла чи не єдиний з усього племені став мені близьким другом. Навіть Емілія поки трималася на відстані.

 – Годі тобі, – махнула рукою я.

 – Будь готова о дев'ятій! – його ірокез зник за вікном, а я плюхнулася назад на ліжко, розмірковуючи про те, який же обрати наряд.

***

Час до вечора тягнувся дуже повільно. Я встигла перебрати трави та розкласти їх на сушку. Вже висушені пучки перебрала й розклала по різних мішечках.

Потім я прийняла душ, обрала собі костюм білого кольору – завужені бриджі та білу футболку зі срібними візерунками.

Повністю готова я була о чверть на дев'яту. Щоб якось згаяти час до призначеної години, я вирішила проекспериментувати над зачіскою та макіяжем.

Моя косметичка була завжди при мені, й в той фатальний для мене день також була присутня в рюкзаку. Сьогодні я вперше за весь час її дістала.

Я не знала, чого чекати від сьогоднішньої ночі, що обіцяла мені зміни в собі, що обіцяла мені відчути себе іншою, стати на деякий час граціозною кішкою, хижою, можливо навіть дикою пантерою.

Посміхнувшись своєму відображенню, я витягла тіні, вибрала ніжно-блакитний колір, наклавши його густим шаром, підвела вії чорною тушшю, надавши їм обсягу й пухнастості. Рожевим блиском торкнула губи.

Своє чорне густе волосся уклала за допомогою мусу, закрутила на голові гулькою, скріпивши їх шпилькою з великим сапфіром. Мус, до речі, зробила сама з відварів та настойок, знайдених в засіках у Джілани декілька днів тому. Треба зазначити: у неї було їх так багато, що очі розбігалися й руки чухалися щось з чимось змішати та зробити свою власну лінію косметичних засобів із всього натурального. Саме цим я вирішила зайнятися найближчим часом.

Я покружляла перед дзеркалом, розглядаючи свій образ. Ех, сюди б ще босоніжки... Але, це тут не дозволена розкіш. По дорогах джунглів на підборах не походиш – ноги переламаєш. Довелося взути плетені сандалі на низькому ходу.

Рівно о дев'ятій пролунав стук у двері.

 – Добрий вечір, Джілана, – пролунав голос Горолли.

 – І тобі того ж, заходь, сідай. Серафима зараз вийде.

Я не змусила на себе довго чекати, ще раз подивившись на своє відображення, підхопила маленьку білу сумочку, подаровану мені Емілією, і вискочила з кімнати.

 – Вау! – видав Гор, як тільки я з'явилася на порозі кухні. – Ти неперевершено прекрасна!

 – Дякую, – зніяковіло кивнула у відповідь.

 – Ти як хочеш, я від тебе сьогодні не відійду, боюся, що вкрадуть.

 – Це навряд чи. Кому я тут потрібна, – знизала плечима я.