Пролог

... Настане день, й ти сядеш в потрібний поїзд, і він привезе тебе туди, де на тебе давно чекають... NN

Пролог

Тук-тук... Тук-тук... Тук-тук... – Стукають колеса поїзда, що несе мене геть з цього міста. Я лежу на верхній полиці, підібгавши під груди подушку й опустивши на неї підборіддя. В очах застигли сльози, а всередині все стискається від туги та болю.

Сусіди по купе – літня пара – вже полягали спати. Старенька намагалася нагодувати мене духмяними пиріжками з капустою. З ввічливості взяла один, але так й не змогла проковтнути ані шматочка. В горлі застряг клубок.

Я не уявляла, як жити тепер далі, що мені робити. Сьогодні ввечері просто купила квиток на найближчий потяг. Мені було все одно куди їхати, аби якнайдалі звідси, геть з цього міста, з цієї країни!

Якби у мене була можливість, то поїхала б туди, де нікого немає, а може і взагалі в то місто, що не позначене на жодній карті світу. Купуючи квиток у касі залізничного вокзалу нашого невеликого містечка Карасун, що стояв на березі річки Чорна, я запитала квиток в один кінець на найближчий поїзд. Молода чорнява дівчина лише загадково посміхнулася і, більш нічого не спитавши, надрукувала мені квиток та, поклавши переді мною, промовила:

 – "Карасун – Дебрен". Вагон – 7, місце – 12, час відправлення – 21:00 з першої колії.

Я навіть не запитала, де цей самий Дебрен знаходиться. Назва була мені незнайома, а куди саме я потраплю – байдуже. Приїду та на місці розберуся. Якщо туди ходить поїзд, значить, там живуть люди. Я віддала їй гроші за проїзд і, закинувши на плечі рюкзак, відправилася на зазначену колію…

...По склу стікають важкі краплі дощу. Проносяться повз дерева, будівлі... В голові роються спогади минулих днів, де все було добре, де я була щасливою. Що буде далі? Що ще приготувала мені лиходійка-доля? Чому мені довелося пережити втрату коханого, що зрадив мене, відібрав все, що я мала?

У мене більше немає нічого. І нікого... Розбите серце, душа розірвана на шматки. Але я все ще дуже сподіваюся на те, що там, у дивному місті Дебрен, я зможу розпочати нове життя. В навушниках грає якась музика, але я не сприймаю слів, лише вдивляюсь в нічне вікно потягу, спостерігаючи за дощовими струмками, що стікають по склу...