РОЗДІЛ 55

   І він пішов. Кинув на мене співчутливий погляд, але підійти більше не наважився. Мабуть цього разу я втратила його назавжди. З будинку вийшла мати, яка напевно чула про що ми тут сперечалися. Вона важко зітхнула і підійшовши, стала поруч:

• І в кого ти така вперта вдалася? – запитала жінка.

   Сльози вже давно висохли, залишивши по собі розпухлі повіки. Я так і продовжувала сидіти на землі, прокручуючи у голові, наче касету все, що розповів мені Максим Вікторович. Він знав про зґвалтування , він знав про мене практично все. А Сашко який? Бозна чого про мене по нарозказував. Слід було послухати Катерину Василівну і подати на цього покидька до суду. Як можна наводити такий наклеп на людину? Тут не обійшлося без Валерії, я переконана.

   Найгірше те, що Максим Вікторович підозрював і мене у змові з ними. Я ж у цей час ні про що не здогадувалась. Спокійно закохувалась у свого господаря, а він всяко намагався вивести мене на чисту воду. Стали зрозумілими його недовірливі погляди і вдавана забудькуватість, на яку, як мені здавалось, він страждав, коли залишав свої папери,то тут, то там. Чоловік дізнався, що з часом його думка змінилась на протилежну. Ба більше, зараз він кохає мене і хоче, щоб я була поряд. Навіть моя Софійка не є перешкодою нашим стосункам. Але ні. Щось не давало пристати на це. Внутрішні демони оскалили гнилі зуби, отримавши перемогу. « Ти жалюгідне створіння! Ти зазіхнула на неможливе, але ми тобі не дамо зробити далі і кроку.» - шепотіли вони мені. Я й сама не мала наміру щось змінювати, тому їхні погрози мене не лякали.

   Через кілька днів в гості завітала Аня. Вона випадково дізналася, що я повернулась десь зустрівши мою маму. Тому й не дивно, що розмова наша почалась з претензій:

• Як ти могла приховати від мене, що повертаєшся? – налетіла на мене вона замість привітань.
• Пробач, було якось не до цього.
• Ось як? То бачу, ти вже зазналася? Гроші з’явилися і подруга стала непотрібною?
• Ну що ти, Аню!

   Дівчина мало, що знала про мої пригоди у столиці. Звісно, я розповідала їй, що мій господар страшенно симпатичний і виявляє до мене знаки уваги, але в подробиці не вдавалась. Тому претензії подруги були мені зрозумілі.

• Мама сказала, що ти більше не поїдеш. Чому? Ти ж розповідала, що про таку роботу можна лише мріяти.
• Я не відмовляюсь від цих слів. Просто через деякі обставини я вже не зможу повернутись,- я опустила очі, щоб дівчина не прочитала у них правди, якою не бажала ділитись.
• Обставини, кажеш? І що ж це за обставини такі, що змусили покинути таке хороше місце?

   У Ані з’явилася нова звичка, яка видавалася мені доволі милою. Вона час від часу рефлекторно клала руку на живіт і задумливо погладжувала його. Животик ще був не великим і здавалось, що дівчина просто чогось сильно переїла.

• Мені можеш не розповідати всякі видумки у які вірять твої батьки. Я не здивуюсь, якщо ти вже у щось встряла. То що ж насправді сталося?
• Аню, я просто скучила за дочкою…
• Це через нього, так? – її рука зупинилась і вона врізалась в мене очима, навіть не кліпаючи і їй таки вдалося вичіпити тінь, що сковзнула по моєму обличчю. Я так і знала,- переможно зазначила вона. – Що між вами сталося?
• Яке це вже має значення?
• Ти що з ним переспала?
• Ну…
• Знаю, ви переспали і він тебе вигнав.
• Не зовсім так,- заперечувати далі не було сенсу, адже знаючи характер своєї подруги, я розуміла, що вона не відстане доти, доки всього не вивідає. – Я сама від нього пішла, а він навіть приїздив сюди, щоб мене повернути.
• Що? – дівчина не повірила моїм словам. – Твій роботодавець був тут? – вона скептично потикала пальцем кудись у підлогу.
• Так, він приїздив сюди.
• То чому ти з ним не поїхала?
• Він знає, що мене зґвалтували. Правда не у всіх подробицях. А ще мій колишній чоловік працює на нього і спочатку він вважав мене його засланим козачком.
• Ого!
• Так, співпадіння на межі фантастики. Як то кажуть: Земля кругла.
• І цей красивий, багатий чолов’яга приїхав у це забуте Богом село, знаючи про тебе фактично все і просив тебе бути з ним?
• Саме так.
• А ти йому відмовила, бо він усе це знає?
• Так.
• Чесно кажучи, я не розумію чого і досі вожуся з тобою. Ти ж божевільна! – зробила вона заключення, показавши на мене обома руками.
• Ти не розумієш…
• Ні, я чудово все розумію. Де знаходяться усі твої книги?
• Ти нарешті вирішила щось почитати?- наївно запитала я.
• Я вирішила зібрати їх у купу і підпалити. Цієї дурні ти набралася із них. – дівчина почала ходити кімнатою туди сюди, зазираючи у закутки. – Ти хоч розумієш як тобі пощастило? Кожна друга мріє опинитися на твоєму місці, а її бачте хвилює моральна сторона питання. Я є яскравим прикладом того, як можна бути щасливим прийнявши всю правду про себе такою, якою вона є. Ліно, жоден би не відмовився від такого шансу, що випав тобі.
• Одна знайшлася, як бачиш.
• І цю дівчину я вважала своєю подругою? Я ж кажу, божевільна.
• Можливо, але він пішов і думаю, я більше ніколи його не побачу. Давай більше не говорити про це. Ліпше розповіси як справи у тебе, а то я й справді геть забула про подругу із цими сердешними справами.
• Ох, що тут з тобою вдієш?Такі як ти вже давно вимерли, разом з динозаврами. Як же ти знайдеш батька для своєї дитини?- захвилювалась Аня. – Питаєш, як я? У мене все добре, ростемо потихеньку, - дівчина знову погладила живота. – З роботи звільнилася. Ми вирішили, що здоров’я дитини важливіше за жалюгідні копійки, що платить нова власниця магазину, а там буде видно.
• Шкода, стільки спогадів пов’язані із тим місцем.
• Згодна, чудові були часи з нашою Катею. Цікаво як вона там? Хоч би не жалкувала.
• Мені її теж бракує. Вона завжди давала слушні поради.
• Знай, вона б теж тобі сказала, що ти не з повна розуму.
• Вона б сказала мені чинити так, як велить серце…
• О, Господи, ти знову за своє? Припини, а то мене знудить від твоїх висловлювань.