РОЗДІЛ 51

   По закінчені спектаклю Максим Вікторович запропонував прогулятися. Дощ припинився і на нічному небі стало видно зірки та молодий місяць. Сьогоднішній день видався мені наповненим чарами, тому я одразу пристала на його пропозицію, адже сама не бажала, щоб вечір закінчувався. Гадала, чого ще дивовижного сьогодні можна чекати.

• Дізнаюсь, що трішки за вами підглядав під час спектаклю, -порушив він мовчанку. – Ви були настільки захоплені дійством, що відбувалося на сцені, що нічого більше навколо не помічали.
• Так, ви праві. Я ніколи не отримувала таких емоцій. Бачити все це наживо зовсім інша річ, ніж у телевізорі.
• Якби розпочалась пожежа і всіх евакуювали, ви б цього навіть не помітили,- вдався чоловік до своїх звичних жартів.
• Можливо,- не стала заперечувати я.- Дозвольте ще раз вам подякувати за таку нагоду!

   Він зупинився і мені не залишалось нічого іншого, як теж припинити рух. Його очі відверто сковзнули по мені і зупинилися зустрівшись з моїми.

• Вам немає за що мені дякувати. Ви заслуговуєте на все це і навіть більше.

   Максим Вікторович підніс руку і торкнувся долонею моєї щоки. Дотик був ледь відчутним. Чоловік, наче боявся, що я протестуватиму, якщо він дозволить собі більше. Та чари цього вечора виявились настільки сильними, що я дала собі згоду розслабитись і не впиратися нічому. Це лише сьогодні і лише зараз. Схоже, чоловікові вдалося прочитати в моїх очах покірність. Він узяв моє обличчя обома руками і нахилившись, торкнувся моїх губ. Відірвався і ще раз на мене поглянув, наче перепитуючи дозволу. Зрозумівши, що я очікую продовження, його губи знову торкнулись моїх, але цього разу без остраху. Я відчула у роті чужий язик та це виявилось настільки приємним, що в голові мені запаморочилось, а ноги почали підкошуватись. Йому вдалося якось це відчути і через мить сильна рука охопила мене ззаду і притисла до свого тіла. Я відчула як шалено б’ється його серце. Невже це я викликала у нього таку реакцію? Ця думка пробудила у мені вир емоцій і налякавшись своїх бажань, уперлася руками у чоловікові груди, намагаючись відсахнутися. Відчувши протест, він розслабив обійми і відірвався від мого рота. Та повністю мене не відпустив, прихилився до лоба і важко дихаючи, намагався заспокоїтись.

• Що ж ти зі мною робиш, дівчинко?- нарешті заговорив він, прийшовши до тями.
• Вибачте, я не хотіла,- бовкнула я, не знаючи, що ще сказати.

   Чоловік пильно поглянув на мене, а потім ніжно усміхнувся. Таку усмішку я бачила в нього вперше. Вона була настільки заворожуюча, що я знала, мене не один десяток років, а я все одно її пам’ятатиму, адже призначалася вона виключно для мене.

• Тут неподалік є затишне кафе, що працює допізна. Давай підемо щось перекусимо, а то я вмираю з голоду,- запропонував він.

   Я теж відчула страшенний голод, тому лише кивнула на знак згоди. Максим Вікторович узяв мене за руку, наче маленьку дитину, щоб не дай Бог, ніде не загубилася, і ми пішли повз запізнілих пішоходів, що поспішали по домівках.

   За поїданням гамбургерів і картоплі фрі, ми лише мовчки кидали один на одного багатозначні погляди. Я розмірковувала над поцілунком і як добре те, що він відбувся у людному місці, а не десь наодинці, бо інакше ми б не зупинились і наробили дурниць. Чоловік в цей час мав абсолютно протилежні думки. Як згодом я дізналась, він навпаки жалкував, що відбувалось все на вулиці і довелось зупинитися.

   Я страшенно боялась своїх почуттів. Сидячи тут і зараз у цьому дешевенькому кафе, я відчувала себе настільки щасливою, що бажала лише одного, щоб цей вечір не закінчувався ніколи. Та хіба це можливо? Наші стосунки не мають майбутнього, не слід забуватися.

   Я відсунула від себе залишки їжі, апетит раптом пропав, і відвернулась до вікна. Чоловік помітив зміну мого настрою і розцінив це по своєму. Він швидко доїв і пішов розрахуватись.

   До його авто ми йшли не розмовляючи, але він все ж таки змусив опертися на його руку, помітивши, як мені важко іти в підборах.

• Наступного разу взувайте кросівки,- почула я, коли чоловік відчиняв мені дверцята.

   Наступного разу? Тобто, у нього є ще якісь плани на мене? Мені звісно було приємно таке почути, та мої плани нажаль були дещо іншими.

   Вранці, за сніданком, тітка Тома не припиняла розпитувати за спектакль. Але схоже більше її цікавило, о котрій ми повернулися додому. А повернулись ми близько опівночі і кинувши одне одному добраніч, мовчки розійшлись по своїх кімнатах. Чоловік навіть не спробував мене зупинити, що неабияк спантеличило. Здавалось, що він вмить втратив до мене будь який інтерес. Можливо, це й до кращого.

   Я ж звісно ще довго не могла заснути. Весь час прокручувала наш поцілунок, який викликав стільки почуттів. Іноді здавалось, що це був просто витвір моєї уяви, або ж я на один вечір потрапила у паралельну реальність, де дійсно зі мною могло таке відбуватись. Але я не шкодувала про те, що сталося, адже вперше в житі таке відчувала. Виявляється, не все, що пишуть в книгах вигадки, таке можна відчути і в реальності.

• Ліно, ви розібралися з ноутбуком? – поцікавився господар, наминаючи яєчню з беконом.

   Я, поглинута своїми думками, не одразу й зрозуміла, що звертаються до мене, тому йому довелося кілька разів повторити моє ім’я.

• Вибачте, задумалась.
• Цікаво, про що? – він загадково підморгнув.

   До обличчя підступила краска, але я вдала, що не зрозуміла його натяку.

• Я розібралася з комп’ютером. Згадала шкільні заняття.
• І як просувається ваш твір?
• Не погано. Наближаюсь до завершення.
• Чудово. То ви не будите проти, якщо я покажу його знайомому видавцеві?
• Видавцеві? – здивувалась я. – Проти не буду, але вважаю, що ви даремно потратите свій час. Я не письменниця, а лише мати, що сумує за своєю дитиною.
• Дозвольте мені самому вирішувати на що тратити свій час,- зауважив він. – Від вас буде потрібна офіційна згода для видавництва. Я підготую, а ви просто поставите свій підпис.